Спокуси Урфіна Джюса

Про події останніх десятиліть у Чарівній країні Арахна читала кілька тижнів. Після цього вона перейнялася пристрасним бажанням діяти. Вона гірко шкодувала, що спала в той час, коли відбувалися такі незвичайні події.

— Коли б я не спала, як останній дурень, я показала б усім цим правителям, — зітхнула чаклунка. — Вони у мене вбагнули б, хто така Арахна!

Марнославній чарівниці ввижалася пурпурова імператорська мантія або принаймні королівська корона. Вона уявляла себе повелителькою Чарівної країни і подумки віддавала накази не тільки своїм покірним намісникам Страшилі й Залізному Дроворубові, а й цим зарозумілим феям Вілліні та Стеллі.

Кілька слухняних гномів на чолі зі старійшиною Кастальо подались розшукувати Урфіна Джюса з наміром привести його до печери Арахни. Чи вдалося їм виконати це доручення і чи погодився колишній король піти на службу до злої чаклунки?

Щоб це з’ясувати, повернемося на рік назад і глянемо, як пережив скинутий володар своє нове падіння.

Ні Маррани, ні Мигуни не бажали смерті обманщика, вони просто прогнали колишнього Вогняного бога зі свистом, з криком, з насмішками. Вірний Тупотун покинув свого повелителя, відданий Урфінові дерев’яний блазень Еот Лінг загубився в метушні, і з Джюсом залишився тільки пугач Гуамоко.

Сидячи на плечах Урфіна, пугач шепотів йому на вухо:

— Нічого, не падай духом. Тримайся!.. Ще настане наш час, ми їм покажемо, цим насмішникам…

Урфін розумів, що це порожні слова, призначені тільки для його підтримки, але був вдячний пугачу за його втішливі слова.

Нестерпний сором пік душу Урфінові. Він згадував минуле. Всього кілька місяців тому, за незвичайних обставин, у мантії вогняного кольору, з палаючим смолоскипом у руці з’явився він на спині гігантського орла перед Стрибунами, і ці простаки відразу визнали його богом, віддали йому свою долю.

І що ж він звершив для них доброго? Він зробив багатих ще багатшими, бідних — біднішими, він вселив в їхні серця пожадливість до чужого добра, повів воювати з сусідами. І ось якою бідою все це для нього обернулося…

Що було йому робити? Жодну людину в Чарівній країні не міг Урфін назвати своїм другом, ніде не мав він пристанища Навіть свою скромну хатинку поблизу сільця Когіди він спалив, коли на спині Карфакса подався до Марранів. Тепер він ішов назустріч невідомості з порожніми руками, з порожніми кишенями. Все його майно залишилося в Стрибунів в армійському обозі: постіль, тепла одежа, зброя, інструменти.

Повернутися й перепросити? Великодушні Маррапи, звичайно, віддадуть його речі, але вислуховувати їхні насмішки чи, ще гірше, співчуття? Ні, цього він не витерпить! І Урфін, сердито стис зуби, спохмурнів та швидко пішов геть від Фіолетового палацу

«Ніхто ще не вмирав з голоду в Чарівній країні, — думав Джюс. — На деревах достатньо плодів, а гілляк для куреня, щоб ночувати в лісі, я і руками наламаю…»

Дещо заспокоївшись, Урфін згадав, що в дворі колишньої його садиби, в країні Жуванів, є погріб, а в погребі вберігаються запасні столярні інструменти сокира, пили, рубанки, долота і свердла. Якщо дім і згорів, то погріб, звичайно, цілий, а отже, цілі й інструменти. Чесні Жувани нічого не зачеплять, він був упевнений у цьому.

«Що ж, — з кривою посмішкою подумав Урфін, — двічі в житті я був столяром, двічі королем. Доведеться стати столяром втретє, тепер уже востаннє…»

Своїми намірами Джюс поділився з пугачем, єдиним своїм порадником, і Гуамоко ці наміри схвалив.

— У нас нема іншого виходу, повелителю, — мовив пугач. — Повернемося на твою садибу, збудуємо дім і житимемо, поки знову що-небудь не підвернеться.

— Ох, Гуамоко, Гуамоко, — зітхнув Урфін. — Даремно ти втішаєш мене порожніми надіями. Я вже немолодий, і чекати знову десять літ чергового дива в мене забракне сил. І, будь ласка, не називай мене повелителем. Який я тепер повелитель, ким повеліваю? Називай мене просто хазяїном!

— Слухаю, хазяїне — покірно відгукнувся Гуамоко.

І Урфін рішуче попростував на захід.

Важкою виявилася дорога Урфіна Джюса до Голубої країни. Подорожній ночував у лісі зариваючись від нічної прохолоди в сухе листя або ладнаючи простенький курінь. Розпалювати багаття він не міг: його знаменита запальничка теж залишилася в обозі у Марранів Харчувався він фруктами і пшеничними колосками, зірваними в полі. Пугач не раз приносив йому впійманих куріпок, але Урфін не міг їсти їх сирими і, зітхаючи, повертав Гуамоко.

Джюс зовсім охляв, його смуглі щоки запали, великий ніс, здавалося, зробився ще більшим і стирчав, як башта, над запалим ротом Обличчя Урфіна заросло кущастою їжакуватою бородою, а поголитися не було чим.

Докучливі думки про минуле весь час ворушилися в голові Урфіна. Чи був він щасливіш, коли повелівав Чарівною країною?

«Ні, не був, — признавався сам собі колишній король. — Я захоплював владу силою, позбавляв людей волі, і мене всі ненавиділи. Навіть мої придворні, яким я дав високі посади, і ті лише прикидалися, що люблять мене. Облесники і підлабузники вихваляли мене під час бенкетів, та лише для того, щоб дістати від мене орден чи іншу милість. Я зруйнував Смарагдове місто, зняв з будинків і башт коштовні камені, і в мене летіли цеглини, коли я ходив вулицями. Тож навіщо я прагнув влади? Навіщо…»

І Урфін не знаходив відповіді на це запитання.

Через Велику річку Урфін переправився на сяк-так зв’язаному плотику, і тут, зовсім недоречно, прилинув до нього спогад, як його дерев’яна армія опинилася у воді під час походу на Смарагдове місто.

«Краще б річка забрала її зовсім… Проклятий живодайний порошок! Нащо він потрапив мені до рук? Адже все з нього і почалося…»

Урфінові стало дещо легше, коли він нарешті дійшов до дороги, викладеної жовтою цеглою. Вона привітно світліла перед ним, ніби запрошувала йти далі вперед. Наближались рідні місця, і навіть повітря тут здавалося Джюсу свіжішим і запашнішим, ніж на чужині. Та і м’якосерді Жувани, що зустрічалися по дорозі, ставилися до колишнього короля зовсім непогано.

Маленькі люди, одягнуті в голубе, в голубих гостроверхих капелюхах з дзвіночками, не раз запрошували втомленого подорожнього до своїх голубих хатин за голубими огорожами. На столику, накритому голубою скатеркою, в голубих тарілках з являлись смачні наїдки, і усміхнена господиня щедро пригощала зголоднілого гостя. А два чи три рази Урфін навіть переночував в затишних голубих хатках…

І сувора душа Урфіна Джюса стала потроху добрішати.

«Як це так?! — з пізнім каяттям думав він. — Я стільки зла накоїв цим добрим людям, мріяв лише про те, щоб владарювати над ними, гнобити їх, а вони забули все погане, що я їм робив, і так привітно обходяться зі мною… Гм, очевидно, не так я прожив своє життя, як слід…»

Але з хитрим, підступним пугачем Джюс не наважувався ділитися своїми новими думками і почуттями, бо розумів, що злий птах їх не схвалить.

І ось одного прекрасного полудня мандрівник опинився на рідному згарищі. Від хати залишилися тільки розмиті дощами кути, але Урфін з радістю побачив, що погріб цілий і колодка на його дверях ніким не порушена. А коли Джюс висмикнув кільце і відчинив двері, то переконався, що весь його багатий набір інструментів цілий. По зарослій щоці Урфіна побігла сльоза…

— Жувани, Жувани, — прошепотів він, зітхнувши. — Тільки тепер я починаю розуміти, які ви добрі люди… І як я завинив перед вами!

Ще дорогою Урфін вирішив вибрати собі нове місце проживання десь подалі від Когіди і ближче до Кругосвітніх гір.

«Нехай люди забудуть про мої лихі вчинки, — думав колишній повелитель Чарівної країни. — Це трапиться швидше, якщо я не стовбичитиму перед їхніми очима, заберусь звідси кудись подалі…»

Перш ніж покинути рідну садибу, Урфін надумав побувати у всіх її куточках, попрощатися з грядками, які він так довго і дбайливо доглядав.

Заглянувши на пустир, відокремлений від городу тином, Урфін зойкнув і схопився за серце. В дальньому кутку піднімалася порість яскраво-зелених рослин з продовгуватим м’ясистим листям, з колючими стеблами.

— Вони! — глухо вигукнув Урфін.

Так, це були вони, ті самі дивовижні рослини, з яких він багато років тому одержав живодайний порошок. Невже прокинулося від довгого заціпеніння їхнє пасіння, що опинилося глибоко в землі? Ні, їх, вочевидь, приніс вітер. Урфін згадав, що два дні тому трапилася велика буря з дощем і градом, від якої йому довелося ховатися у лісових хащах під крислатим деревом.

— Так, звичайно, це знову витівки урагану, — сказав Урфін, а пугач Гуамоко радісно запугукав.

Велика спокуса охопила Урфіна Джюса. Ось воно, те диво, про яке говорив Гуамоко дорогою на батьківщину. І його не доведеться ждати десять літ, воно тут, перед очима. Урфін простяг руку до одного зі стебел і відсмикнув, натрапивши на гостру колючку.

Отже, з явилася можливість почати все заново. І тепер, коли в нього є великий досвід, вій не повторить попередніх помилок. Він може виготовити п’ятсот… ні, тисячу сильних, слухняних дуболомів. І не тільки дуболомів: можна змайструвати невразливих літаючих чудовиськ, дерев’яних драконів! Вони швидко шугатимуть у повітрі й зваляться на голови переляканих людей нежданим лихом! Усі ці думки миттєво промайнули в голові Урфіна. Він весело глянув на пугача.

Ну, що скажеш, Гуамоко, про цей новий дарунок долі?

— Що скажу, повелителю? Готуй побільше живодайного порошку — і за роботу! Ми їм тепер покажемо, цим насмішникам!

Але довгі роздуми під час простування на батьківщину не минули для Урфіна даремно. Щось змінилося в його душі. Блискуча перспектива, яка відкрилася перед ним, його не захоплювала. Він сів на пеньок і довго думав, уважно розглядаючи краплю крові, яка з’явилася на пальці після колючки.

— Кров… — шепотів він. — Знову кров, людські сльози, страждання. Ні, треба покінчити з цим раз і назавжди.

Він приніс з погреба лопату і викопав усі рослини з корінням.

— Знаю я вас, — бурмотів він сердито. — Залиши вас тут, ви заполоните всю околицю, а потім хто-небудь здогадається про вашу чарівну силу і накоїть дурниць. Досить і одного разу!..

Пугач був у відчаї від цього несподіваного наміру хазяїна і довго благав його не відмовлятися від щастя, яке знову випало на його долю.

— Ну хоч дрібку порошку приготуй про всяк випадок, — мовив він сердито. — Мало що може трапитись?

Урфін відкинув і це прохання. Сушити рослини на деках було справою довгою, і Джюс спалив їх на вогнищі. Коли від чудодійних стебел залишився тільки попіл, Урфін закопав його глибоко в землю. Потім зробив тачку, навантажив на неї майно, яке збереглося в погребі, і рушив у дорогу. Насуплений Гуамоко залишився на садибі.

Але годин через дві Урфін почув лопотіння крил: пугач наздогнав його.

— Знаєш, господарю, — ніяково признався Гуамоко. — Твоя, мабуть, правда! Нічого доброго живодайний порошок нам не приніс, і ти правильно зробив, коли відмовився починати все заново.

Гуамоко, звичайно, хитрував: не міг він так легко І швидко перебудуватися на добрий лад. Просто за свій довгий вік він звик жити з людьми і йому одному в лісі було б незатишно. Урфін це прекрасно розумів, але все одно був задоволений: адже йому теж було б тяжко проводити час самотою.

Кілька днів людина і пугач прошкували в гори. І коли до них залишалося вже зовсім недалеко, Урфін надибав чарівну галявину, через яку пробігала прозора річечка, на берегах її росли дерева, обвішані плодами.

— Оце гарне місце для житла, — сказав Урфін, і пугач з ним погодився.

Тут Урфін Джюс побудував собі хатку і завів город. У праці і клопотах мішали його дні, і тяжкі спогади про минуле поволі почали стиратися з пам’яті вигнанця.

І тут через рік знайшли Урфіна Джюса посланці Арахни. Це виявилося нелегкою справою… Гноми були крихітні, ніжки у них коротенькі, і як вони не поспішали, не могли пройти за день більше двох-трьох миль Та й розшукати нове житло Урфіна було не просто. Спочатку Кастальо та його супутники прибули до Голубої країни, і там Жувани розповіли їм, що Джюс покинув рідні місця.

Довелося розпитувати птахів і звірів, і ось після довгої, втомливої дороги, десь через місяць, зраділі гноми дісталися нарешті до чудової галявини, де стояла нова хата Урфіна.

Джюс дуже здивувався, побачивши біля своїх ніг маленьких чоловічків з сивими бородами. Він сорок літ прожив у Чарівній країні, але ніколи не чув про існування гномів. Зрештою, він знав, що чудеса Чарівної країни невичерпні, тому ввічливо привітав нежданих відвідувачів і поцікавився, що вони від нього хочуть.

Кастальо тільки розкрив рота, щоб заговорити, як раптом у знемозі опустився на землю. Те саме сталося і з іншими гномами.

Урфін ляснув себе по чолі.

— Ох, і дурень же я! Ви змучилися, ви голодні, а я зразу завів розмову про справи. Прошу мене вибачити. Живучи самотою, я цілком здичавів…

Після щедрого частування і відпочинку Кастальо повідомив Урфіна про мету свого прибуття. Він розповів про те, хто така Арахна і за що приспав її в незапам’ятні часи могутній чарівник Гуррікап. Гном не приховав і того. що чаклунка мас намір стати повелителькою Чарівної країни і розраховує на допомогу Урфіна Джюса, якому двічі вдавалося завоювати Смарагдове місто. Посилаючи гномів до Урфіна, Арахна натякнула, що щедро винагородить своїх помічників, зробить їх правителями і намісниками підкорених країн.

Урфін Джюс довго мовчав. Доля знову випробовує його великою спокусою. Досить піти на службу до злої чарівниці, і він знову стане повелителем Смарагдового міста або країни Марранів і з лихвою розквитається за приниження, яких довелося йому зазнати. Та ось заковика — чи варто? Знову він прийде до влади силою, і знову поневолений народ ненавидітиме його…

Рік, прожитий на самоті, коли так багато було передумано, не минув марно. Урфін підвів голову і, глянувши в очі Кастальо, твердо сказав:

— Ні! Я не піду на службу до вашої хазяйки!

Кастальо не здивувався, почувши таку відповідь, але попросив:

— Шановний Урфіне, ти, можливо, сам скажеш про це нашій повелительці?

— А навіщо це? — поцікавився Джюс. — Хіба ви не зумієте передати їй мої слова?

— Бачте, —пояснив гном. — Хазяйка сказала нам, що коли ми не приведемо тебе до неї, значить, ми погані, ліниві слуги. І за невиконання її доручення вона позбавить нас на цілий місяць права добувати дичину в її лісах і ловити рибу в її річках. Ну що ж, затягнемо тугіше паски і якось переб’ємося зі своїми запасами.

Урфін посміхнувся:

— А хіба ви не можете ловити рибу і добувати дичину шпиком від своєї хазяйки? Ви такі маленькі і спритні, вона вас не вистежить.

Очі Кастальо та інших гномів розширилися від жаху.

— Красти дичину і рибу?! — вигукнув Кастальо тремтячим голосом. — Шановний Урфіне, ти не знаєш племені гномів! Воно існує тисячі літ, але ніколи жоден з нас не порушив даного слова, ніколи нікого не обманув. Ми швидше з голоду помремо.

Розчулений Урфін вхопив Кастальо в свої міцні обійми, обережно притис старого до грудей.

— Любі маленькі чоловічки! — ніжно сказав він. — Щоб не накликати на вас біду, я піду з вами і сам порозуміюся з Арахною. Сподіваюсь, вона не покарав вас за мою відмову стати її помічником?

— За твою поведінку ми не відповідаємо, — з гідністю пояснив Кастальо.

— Ми вирушаємо завтра, — сказав Урфін. — Сьогодні ви масте добре відпочити.

Щоб розважити гостей, Урфін виніс з хати купу іграшок і розклав їх перед гномами. Це були дерев’яні ляльки, блазні, фігурки звірів. Майстер розфарбував їх у світлі тони, обличчя ляльок і блазнів усміхалися, олені, сарни були такі легенькі, майже ефірні, що здавалося — ось-ось вони побіжать. Як різко відрізнялися ці веселі сонячні іграшки від тих сердитих і похмурих, яких колись робив Урфін, щоб налякати дітей!

— Цим я займаюся на дозвіллі, — скромно пояснив Урфін.

— О-о, яка краса! — закричали гноми.

Вони розібрали ляльок і звірят, ніжно притискаючи до грудей, гладили. Помітно було, що чудові іграшки страшенно сподобалися їм. Один дідок сів на дерев’яного оленя, другий почав танцювати з іграшковим ведмедиком. Обличчя гостей сяяли радістю, хоча, треба признатися, для їхнього зросту іграшки були досить великуваті.

Бачачи радість гномів, Урфін великодушно сказав:

— Ці іграшки ваші! Несіть їх у свою країну, і нехай ними тішаться діти.

Радості гномів не було меж, вони не знали, як дякувати Урфінові.

Наступного дня компанія рушила в дорогу. Після першої ж сотні кроків Джюс побачив, що не все гаразд в їхній колоні. Гноми взагалі не були гарними пішоходами, а навантажені іграшками мало не їхнього зросту, вони пихтіли, сопіли, ледь пленталися, але розставатися з подарунками ніяк не хотіли. На ту відстань, яку Урфін долав за дві хвилини, їм треба було зо двадцять. Глянувши на захеканих, спітнілих гномів, Урфін розсміявся:

— Ні, любі гноми, у нас так справа не піде! Скільки часу ви згаяли на дорогу до мене?

— Місяць, — відповів Кастальо.

— А тепер будемо йти рік.

Урфін повернувся на садибу, викотив із сарая тачку, посадив туди чоловічків з подарунками і пішов легким пружним кроком, котячи перед собою тачку. Гноми були на вершині блаженства.

Дорога до Драхми зайняла всього три дні.

Чекаючи на Урфіна Джюса і Руфа Білана, Арахна вирішила перевірити свої чаклунські здібності. Адже, перед тим як розпочати боротьбу з народами Чарівної країни, належало переконатися, чи всі її чари зберегли свою злу силу.

Читачі, звичайно, пам’ятають, що Арахна володіла чарівним умінням перекидатися будь-якою твариною, птахом, деревом… Для перемоги над ворогом це було найвірнішим засобом. І ось Арахна переконалася, що таким чаклунством вона більше не володіє. Для неї це було великим горем.

Як таке могло трапитися? Справа в тому, що заклинання було дуже складним, і довгим, і таким секретним, що Арахна побоялася записати його, аби воно не потрапило ворогам. А за час довгого сну вона це заклинання забула! Що ж ви хочете: проспати п’ять тисяч літ — це не те, що задрімати після обіду. Тут можна забути навіть власне ім’я.

Отже, тепер Арахна в битві з противником уже не могла обертатися на білку чи лева, на могутнього дуба чи швидку ластівку. Віднині чаклунка могла розраховувати тільки на свій гігантський зріст і силу.

Виявилось, що Арахна втратила і деякі інші чаклунські чари, але в неї залишалося ще достатньо можливостей шкодити людям Вона не розучилася, наприклад, викликати землетруси, урагани та інші стихійні лиха.

— Нічого, ми ще повоюємо, — сказала собі заспокійливо чарівниця, коли за її наказом, з маківки гори впала скеля і розбилася на дрібні уламки.

Так, грізним противником була зла чарівниця Арахна

А тим часом у долину Арахни прибули Урфін Джюс і весела зграйка гномів на тачці. Показавши Урфінові вхід до печери, крихітні чоловічки мерщій побігли до своїх хаток, схованих у кущах та під великими каменями, і покликали зовсім уже крихітних діточок, щоб роздати їм подарунки доброго дядька Урфіна…

Тут автор відкладає перо, оскільки захоплення малюків описати неможливо. За тисячі років існування племені гномів ніколи ще їхні діти не бачили стільки прекрасних іграшок…

Урфін Джюс увійшов до печери Арахни повагом, з гідністю вклонився чарівниці.

— Чого хоче хазяйка? — запитав Джюс.

Він обіцяв гномам зробити вигляд, що зовсім не знає, навіщо покликала його Арахна. Він аж ніяк не злякався, побачивши гігантську фігуру злої феї та її грізно насуплені густі брови

— Ти знаєш, хто я?

— Шановний гном Кастальо розповів мені про вас.

— Отже, тобі відомо, що я проспала п’ять тисяч років і палаю бажанням діяти! Мій перший намір — захопити владу над Чарівною країною, а потім я, можливо, переберусь і за гори.

Джюс скептично похитав сивіючою головою.

— Я двічі пробував стати повелителем Чарівної країни, і ви знаєте, чим це все закінчилося, — спокійно сказав він.

— Ти — жалюгідний черв’як у порівнянні зі мною’ — з погордою вигукнула чаклунка і випросталася так, що її голова вперлася в стелю.

— Вибачте, хазяйко, — твердо заперечив Джюс, — я діяв не так вже і необачно. Першого разу в мене була могутня армія слухняних дерев’яних солдатів, а вдруге — військо з двох тисяч спритних, сильних Марранів. І обидва рази я зазнав невдачі. Хазяйко, я багато думав за останній рік і зрозумів, що не так воно легко кинути під ноги вільні народи…

— Он як, ти ще насмілюєшся читати мені мораль? — презирливо всміхнулася Арахна. — 3 твоїх слів нібито випливає, що ти не схвалюєш мої наміри і відмовляєшся мені служити.

— Так, я не схвалюю і відмовляюся! Життя мене багато чому навчило, і я хочу жити самотою доти, доки зі мною не примиряться люди, яких я образив

— Йди, жалюгідний чоловіче, і забудь про нашу розмову!— гнівно наказала чарівниця. — Ти ще пошкодуєш про свою відмову. Адже я могла так піднести тебе!..

Урфін з поклоном вийшов. На порозі він обернувся і сказав:

— Боюся, що, ставши на дорогу війни, ви підете назустріч своїй загибелі!..

Арахна глузливо усміхнулася, але в неї ворухнулася мимовільна повага до цієї маленької людини, яка не злякалася її, могутньої чародійки.

«А я б обсипала цього впертюха почестями, якби він погодився служити мені, — подумала чаклунка. — Відчувається, що ця людина може твердо йти до наміченої мети…»

На галявині перед печерою Урфін зустрів Руфа Білана, за яким другий загін гномів ходив у Підземелля. Колишній король з презирством відвернувся від свого колишнього першого міністра

«Цей, звісно, не відмовиться від спокусливих пропозицій Арахни», — подумав Урфін.

Він не помилився.