Чаклунка Арахна

Пробудження

Це був незвичайний день у маленькій державі гномів. Зранку все йшло як завжди, але вже опівдні незвичний звук струснув печеру. Він скидався не то на могутнє зітхання, не то на рвучкий порив вітру, не то на рев величезного звіра. Повітря в печері сколихнулося, і частина світильників погасла. Зі стелі печери посипалися камінці, а луна незрозумілого звуку вирвалася назовні і сколихнула всі околиці.

Гноми, які знаходилися в долині, щодуху помчали до печери, а їм назустріч поспішала перелякана варта. Всі здивовано перепитували один одного:

— Ти чув? Що це таке? Чи не кінець світу настав?

Тільки мудрий Кастальо, старійшина гномів, і він же їхній літописець, здогадався, що трапилося. Він підняв палець догори і врочисто проголосив:

— Це прокидається володарка!

Кастальо мав рацію. Дивний звук виявився позіхом чарівниці, яка пробуджувалася. За ним лунали інші, не менш потужні звуки; вони погасили всі світильники, перетрощили меблі — маленькі столики, стільчики і ліжечка гномів, змусили зловісно тріщати стіни печери…

Нарешті Арахна прокинулася. Спляча людина не помічає плину часу, і чарівниці здалося, що вона якусь хвилину тому рятувалася від звіриної раті, яку нацькував на неї могутній Гуррікап. Невтямки було тільки, куди поділися звірі і птахи і чому вона, Арахна, лежить у своїй печері, на ложі. Чарівниця покликала:

— Гей, хто там? Ходіть сюди!

До печери несміло ввійшли гноми. Вони пробиралися поміж уламків, освітлюючи собі шлях смолоскипами. Хід очолював Кастальо.

— Покличте Антрено! — наказала чаклунка. — Нехай пояснить, що тут трапилося.

— В нас нема такої людини, володарко, — наважився доповісти Кастальо. — В нашому племені давним-давно нікого не називали таким іменем.

— Це означає, що я дуже довго спала? — недовірливо запитала Арахна.

— На людській пам’яті ти спочивала багато віків, повелителько, — сказав старий гном. — Ми не знаємо, як і коли ти заснула і чому цей сон тривав так довго. Але ми завжди пам’ятали про свої обов’язки і старанно оберігали твій спокій.

— Дякую вам за вірну службу, — мовила Арахна. — Сподіваюся, що ви мене нагодуєте: я голодна, мов звір.

За обідній стіл Арахні правила дошка із скам’янілого дерева. Стіл зберігся з прадавніх часів і знаходився неподалік від входу до печери. Гноми піднімалися на нього довгими драбинами, а щоб доставити туди чергові страви, застосували дотепну систему блоків; все це зберігалося віками.

Чаклунка з’їла все, що було в запасі, і зажадала добавки. Вона зжерла чотирьох смажених биків і трьох баранів, сімнадцять фазанів і шістдесят чотири куріпки, закусила двома десятками паляниць та випила цілу бочку води. Потім, погладжуючи живіт, знеможено сказала:

— Після такого обіду не гріх би й подрімати.

Але чарівниця тут же скумекала, що й так проспала дуже довго, і вирішила зайнятися справами.

— Треба все-таки з’ясувати, — пробурчала вона, — як довго тривав сон, навіяний на мене Гурріканом.

Вона розпитала Кастальо про великого чарівника. Чаклунка зраділа, коли дізналася, що протягом багатьох поколінь ніхто в цих краях нічого не чув про чародія з таким іменем.

— Що, прорахувався, голубе, — криво всміхнулася Арахна, — тебе давно на світі нема, а я живу, і тепер ніхто не завадить мені розпоряджатися в цій країні, як заманеться.

Кастальо розповів чарівниці, що у шафі зберігається багато рукописів — літопис Чарівної країни. Й Арахна, перш ніж розпочати рішучі дії проти мешканців цього загубленого світу, вирішила познайомитися з його історією. А раптом за минулі віки тут знову з’явився якийсь могутній чародій, котрого треба остерігатися.