Підступи чаклунки Арахни

Повернемося до того місця, коли було завершено переобладнання Залізного Рицаря. Бойовий загін Страшила і Чарлі Блека, який незмірно збільшив свою» силу та боєздатність, рушив у дорогу. Тепер, коли фургон наблизився до володінь Арахни, вимагалася особлива обережність. Рушати в розвідку за допомогою килимка Чарлі Блек не міг, але в загоні був такий випробуваний боєць, як Кагги-Карр. Вона відлітала на кілька миль уперед, оглядала дорогу, шмигала всюди й поверталася з цінними повідомленнями.

Коли зустрічався рівчак, через який треба було перекинути міст, за роботу брався Залізний Рицар. Він зрубував величезні дерева й укладав їх на місце за вказівками Лестара.

Невдовзі наші герої переконалися, що Арахні відомо про їхнє наближення. Фургон просувався лісовою галявиною, і раптом у найвужчому її місці, затріщала вісь. Пасажири покотилися по нахиленій підлозі, б’ючись об стінки, налітаючи один на одного. Почулися стогони, відчайдушно заверещав Артошко, якого причавив Залізний Дроворуб.

— Ми потрапили в пастку! — вигукнув Чарлі Блек. — Безсумнівно, це справа рук Арахни.

Поки люди намагалися підвестися, до місця події нагодився Тіллі-Віллі. Він витяг фургон з пастки і поставив на рівне місце. І одразу ж запитав схвильованим голосом:

— Таточку Чарлі! Ти неушкоджений, у тебе нічого не зламано?

— Ні, ні, мій любий хлопчику, — зворушено відгукнувся одноногий моряк. — У мене тільки ґуля вискочила на лобі.

— А що таке «ґуля»?

Довелося пояснювати і це допитливому велетню. Лише після цього Чарлі і механік Лестар узялися робити нову вісь та лагодити поламане колесо. А Бориль вправляв вивихнуті руки і ноги, змащував цілющою маззю подряпини.

Ремонт фургона закінчився тільки під вечір, і вирішено було залишитися тут на нічліг.

— Все ще вдало минулося, — сказав Блек, — могло бути набагато гірше. З чаклункою треба бути обережними.

— Ми не повинні потрапляти в ями, — важно заявив Страшило. — Яма — погана штука, а рівне місце — дуже добре. Якщо весь час їхатимемо по рівному, ми ніколи не провалимося в яму.

Всі погодилися, що Страшило має рацію, але, на жаль, його порада не допомагає розрізняти замасковані пастки.

Наступного дня загін зупинився на нічліг у долині, на березі глибокої річки. Чарлі Блек, Енні, Дін Гіор, Фарамант, Бориль, Тім, що залишився ночувати у фургоні, спали, натомлені дорожньою тряскою. Тільки Страшило і Залізний Дроворуб, котрі не знали, що таке сон, розмовляли, а тема їхньої розмови впродовж багатьох років була одна і та сама: що краще — мозок чи серце.

Під час палкої суперечки друзі почули, як десь оддалік щось глухо гепнулося, і в ту ж мить земля здригнулася.

— Десь стався обвал, — зауважив Дроворуб і продовжував доводити, що коли в людини любляче серце, їй мозок не потрібний.

Минуло близько години. Чарлі Блеку приснилося, що він пливе на кораблі, а навколо бортів жебонить вода. Моряк прокинувся і з подивом почув, що вода насправді жебонить і плюскоче під фургоном. Він розчинив двері, глянув: довкола, наскільки було видно в пітьмі, розливалася вода.

— Тривога! — закричав Чарлі. — Повінь!

Дін Гіор, Фарамант, Бориль, Тім, Енні зірвалися зі своїх місць.

Лестар, звичайно, спить у своїй кабіні, а Тіллі-Віллі не здогадається прийти нам на допомогу, — висловив припущення Дін Гіор. — Він не розуміє, в якому небезпечному становищі ми опинилися. Побіжу до нього!

Закинувши за плечі свою розкішну бороду, яку Енні дуже слушно заплела напередодні в три кіски, Д н Гіор вибрався з фургона. Йому довелося брести до велетня Гіллі-Віллі по груди у воді але Довгобородий Солдат добрався до ніг гіганта і замолотив по них кулаком.

— Що трапилося? — закричав, протираючи очі, Лестар; він тільки встиг задрімати після розмови з вихованцем.

— Виглянь назовні і дізнаєшся! — відповів Дін Гіор.

Тим часом і Тіллі-Віллі зрозумів: відбувається щось негаразд; він бережно підхопив Діна Гіора і посадив собі на плече

Зачинивши двері фургона за Діном Гіром, Чарлі Глек дорікнув Страшилу, Залізному Дроворубові і Лапу Піроту, котрий з’явився з доповіддю, за те, що вони не подали вчасно сигналу тривоги. Страшило і Дроворуб виправдувалися тим, що вони — сухопутні істоти і звуки води їм незнайомі, а колишній генерал доповів, що річка вийшла з берегів раптово; його хлопці не встигли оговтатися, як опинилися у воді.

Зрештою, шукати винуватих у недогляді не було сенсу; причину пригоди зрозуміли всі. Шум, почутим Дроворубом і Страшилом, був звуком обвалу, який улаштувала чаклунка, щоб перекрити річку. Вода піднімалася дедалі вище, і фургон поплив, погойдуючись на хвилях. Він не мав жодної щілинки, і вода не просочувалася всередину.

— Наша фортеця перетворилася на корабель з капітаном Чарлі Блеком, ура! — в захваті закричав Тім. — Наказуйте, капітане, юнга Тім О’Келлі виконає свій обов’язок!

Ллє Чарлі було не до веселощів. Становище ставало небезпечним Фургон могло занести в такі нетрі, звідки його не витягнеш. Дуболоми не могли втримати його: зроблені з дерева, вони самі пливли разом з фургоном.

На щастя, приспів Тіллі-Віллі. Він підійшов до плавучої фортеці і передусім поцікавився здоров’ям і самопочуттям тата Чарлі і вже потім ухопився величезною ручищею за голоблі. Рух зразу припинився.

Ніч була така темна, що довелося ждати ранку для прийняття якогось рішення. Гарнізон фортеці якось дочекався зоріючого світанку. Чарлі вирішив пробиватися на сухе місце: руйнувати греблю, споруджену Арахною, означало втратити багато дорогоцінного часу.

Ворона полетіла в розвідку. Через півгодини вона повернулася з донесенням, що знайшла похилий берег, на який можна легко витягнути фургон.

Капітан прихопив з собою з міста запас мотузків. Він кинув кінці дуболомам, і ті прив’язалися до голобель та коліс. Тіллі-Віллі з плюскотом ступав по воді, тягнучи за собою фургон. Ворона летіла перед гігантом, показуючи потрібний напрямок.

— Земля, земля! — закричали пасажири фургона, як колись кричали матроси Колумба.

Дуболоми на чолі з Ланом Піротом вилізли з води мокрі, жалюгідні, з облізлою фарбою, але, однак, силу ! не втратили. Коли все було приведено до ладу, маленький загін рушив далі дорогою, яку розвідувала ворона.

— Гм, небезпечний противник ця чаклунка, вона дуже хитра і винахідлива, — занепокоєно сказав моряк. — Які ще сюрпризи вона нам підготувала?

А нового сюрпризу довго ждати не довелося. Ввечері наступного дня, коли караван проходив скелястою ущелиною, земля раптом задвигтіла і зі схилів ущелини покотилося велике каміння. Гуркочучи і підскакуючи на нерівних місцях, уламки скель розбивалися на шматки, які летіли зі швидкістю гарматних ядер.

Тіллі-Віллі з дивовижною спритністю закрив своїм масивним тілом фургон і виставив перед собою величезний щит — приймати удари каменюк.

Бомбардування тривало кілька хвилин, і за цей час юний Залізний Рицар зумів відбити десяток снарядів, які могли рознести фургон на тріски і знищити людей, що знаходилися в ньому. Каменюки зі страшним гуркотом ударялися в щит, оглушуючи бійців, що сховалися в пересувній фортеці.

Нарешті канонада вщухла. Завдяки винахідливості та спритності Тіллі-Віллі все обійшлося без великих збитнів. У фургоні було вщент рознесено одне колесо, дуболому Альгену відірвало руку, а на щиті залишилося кілька добрячих вм’ятин. Замінивши колесо (Чарлі мав запасні) і вставивши Альгенові руку, експедиція поспішно покинула небезпечне місце. Ко и фургон вибрався з ущелини, мандрівники помітили, як над ними в тумані пролетіла Арахна, мерзлякувато кутаючись у свою синю мантію.

— Очевидно, Раміна не виконала свого бойового завдання, — сказав Страшило. — Чаклунка літає на килимі, отже, миші його не з’їли.

— Не так легко це зробити, — зітхнув Чарлі Блек. — Сподіваюсь, що вони не дрімають і чекають слушного моменту.

На першому ж привалі Страшилові спала думка нагородити Тіллі-Віллі орденом за самовідданість, виявлену під час нападу Арахни. Запас орденів солом’яний мудрець завжди мав з собою, вони зберігалися в начальника постачання Фараманта. Але юному гігантові довго довелося втовкмачувати, що таке орден і за що ним нагороджують. І коли він це нарешті зрозумів, то запитав:

— А тато Чарлі має орден? Судячи з того, що мені розповідав про його подвиги Лестар, у нього має бути ціла купа орденів, клянуся бурями південних широт!

І тут Страшило у відчаї ляснув себе по голові. Коли б Правитель Смарагдової країни міг червоніти, ви напевне став би малиновим після такого наївнуватого, простодушного запитання.

— Ох, і невіглас же я, бовдур! — закричав Страшило, виймаючи шпильки, що вискочили з голови і вп’ялися у його солом’яну руку. — Про що я думав раніше? Велетень із-за гір у перший свій приїзд урятував Смарагдове місто від влади Урфіна Джюса, визволив з полону мене і Залізного Дроворуба… Правда, тоді ще мої майстри не робили орденів. Але ж тепер де був мій мозок? Тепер, коли Велетень із-за гір знову поспішив до нас на допомогу, ризикує своїм дорогоцінним життям, ведучи боротьбу зі страшним ворогом?.. І я, нещасний телепень, дурень, ш разу не здогадався відмітити цю са-мо-від-да-ну людину орденом Зірки зі смарагдами?! Дорогий друже, вибачте мені за помилку і прийміть ці нагороди…

І, незважаючи на протести Чарлі Блека (хоча і не дуже активні), Правитель прикріпив до куртки моряка зразу три найвищі ордени країни, зроблені із золота і прикрашені смарагдами. І лише після цього орден був пригвинчений до залізних грудей Тіллі-Віллі.

— Шкода, що нема дзеркала, — зітхнув велетень. — Я хотів подивитися, як виглядає на мені ця штука…

Наступною перешкодою на шляху виявився високий кам’яний завал. Арахна чимало потрудилася, наваливши цілу гору валунів. Зусилля її виявилися марними. Велетень Тіллі-Віллі, попрацювавши годин зо три, розчистив дорогу. Нарешті гори скінчилися, фургон вибрався на рівнину, і загін зупинився, очікуючи вістей від Раміни.