Тіллі-Віллі — винахідник

Цілком випадково, що на шляху армії Раміни не зустрівся жоден гном, і тому Арахна не дізналася про наближення мишей: це змусило б її насторожитися. Але розвідники донесли чаклунці, що до її володінь рухається дивний будинок на колесах, якого тягнуть дерев’яні люди, і він добре захищений: його невідступно супроводжує залізний гігант з лютим обличчям. Арахна вирішила дізнатися, що то за вороги такі і наскільки вони небезпечні.

Захопивши з собою Руфа Білана, чаклунка всілася на килим-самоліт і рушила в дорогу. За милю до того місця, де за донесеннями гномів перебували люди, чарівниця приземлилася і, сховавшись у лісі, послала в розвідку Білана.

Минуло півгодини. Неподалік від схованки Арахни захрустіло сухе листя під ногами Руфа Білана, який повертався, а незабаром з’явився і він сам. Маленький чоловічок ішов хитаючись, його обличчя побіліло від жаху, губи конвульсивно тремтіли. Нарешті він вичавив з себе:

— Що я бачив, хазяйко!.. Що я бачив… — І він замовк.

— Ну, кажи ж, боягузе! — гримнула на нього фея.

— Там ве… велетень, — заїкаючись, почав розповідати розвідник. — Зро… зростом він більший за вас… А обличчя… Ух, яке об… обличчя! Я добре ховався в кущах, але, коли він глянув у мій б… бік, мені з… з… здалося, що його страшні оч… ч… очі просвердлили мене на… на… наскрізь… І він з… з… зве одноногу лю… людину тата… том! Я ле… ледве ви… вибрався зв… звідти!

— Ото, покладись на такого бовдура, — з презирством сказала Арахна. — Ходив-ходив і нічого не дізнався. Доведеться самій вирушати.

Чаклунка спочатку йшла на весь зріст, потім зігнулась і, нарешті, почала пробиратися між деревами по пластунськи.

Нарешті до її вух долинув якийсь шум і тріск. Арахна підповзла ближче, і ось що вона побачила. Тіллі-Віллі прорубував для фургона дорогу в лісі. Він стояв спиною до чарівниці, ледь нахилившись, і величезний меч літав, як лозинка, в його могутніх руках. Після кожного удару валилося товсте дерево, і сумлінні дуболоми негайно відтягували його в бік. Арахна не побачила обличчя велетня, але його зріст і сила викликали в неї велику шану.

«Ні, — сказала сама собі чаклунка, — мені з таким залізним парубком битися не з руки. Але нічого, в мене с чарівний килим, і нехай цей простак гасає за мною по країні на своїх двох».

Коли б чаклунка знала, що нестримні мишачі полчища грізною лавиною підступають до її печери!..

Арахна повернулася додому похмура, задумлива. Вона будувала плани, як затримати противника в дорозі на щонайдовший строк. Гномам Арахна наказала безперервно шпигувати за ворогами і щовечора повідомляти про їхнє місцеперебування.

Зупинка фургона, про яку Чарлі Блек домовився з Раміною, тривала дві доби. Першої ж ночі в країні Страшила трапилася важлива подія, що вплинула на весь хід кампанії.

Лестар спав у своєму затишному кріслі, коли згори долинув приглушений голос Залізного Рицаря:

— Лестаре! Водію Лестаре, відгукніться!

Нема відповіді. Велетень підвищив голос:

— Лестаре, послухайте, я ж вас кличу!

— Ммм… Що там сталося? — сонним голосом озвався механік. — Хто це?

— Це я, Тіллі-Віллі! Чому ви не відповідали?

— Розумієш, приятелю, я спав і, либонь, досить міцно.

— Спали? А що таке «спали»? — поцікавився велетень.

— «Спали»?! Це дуже важко пояснити, — зам явся Лестар. — Це сон… Коротше, справа ось у чому. Людина лежить, потім її очі закриваються, на неї спадає якесь заціпеніння, вона перестає бачити і чути, і почуття повертаються лише через кілька годин. Це означає, що вона прокинулася.

— Але послухайте, — захвилювався гігант, — це ж небезпечно! До сплячого може підкрастися ворог, може зробити з ним що завгодно, навіть убити!

— Ну, все це не так уже і страшно, — посміхнувся Лестар. — Якщо поблизу знаходиться ворог, люди не сплять або виставляють вартових! А без сну людина обійтися не може, сон повертає їй силу и бадьорість.

— Які ж ви, люди, недосконалі істоти, — зауважив Тіллі-Віллі. — Стільки часу гаєте непродуктивно! А мені вночі, коли все спокійно, приходять різні цікаві думки. Сьогодні, наприклад, я придумав одну схемку, на мій погляд, досить корисну, клянуся мачтами!

Дні подорожі не минули для Залізного Рицаря марно. Він цілими годинами бесідував з Лестаром про різні речі, а те переважно про техніку. Він багато чого навчився, і запас його слів помітно розширився. Лестар одразу запалився, підстрибнув у кріслі.

— Яку схемку?! Кажи!

— Я додумався, — сказав Тіллі-Віллі, — як мені стати самозарядним. Ці дуболоми, що метушаться біля мене з драбинами і скриплять ключами, втопи їх ураган, жахливо діють мені на нерви. І я подумав так: якщо вставити ще кілька пружин і важелів та організувати двосторонні тяги, то…

І тут гігант виклав такі технічні міркування, що ми з вами все одно нічого не зрозуміємо, тому не передаватимемо їх. Скажемо лише, що суть пропозиції полягала ось у чому: одна рука, піднімаючись чи опускаючись, заводить другу, ліва нога заряджає праву і навпаки.

Лестар був вдоволений. Він навіть прочинив дверцята і висунувся назовні, щоб краще чути. А потім загорлав:

— Послухай, хлопче, ти геніальний механік!

— Ну, так уже і геніальний, — скромно заперечив Тіллі-Віллі. — Просто в мене багато вільного часу, який ви, люди, витрачаєте на різний непотріб, подібний до сну та їжі.

Лестар не втерпів, побіг до фургона, розбудив Чарлі Блека и розповів йому про винахід Залізного Рицаря. Моряк теж не стримався від подиву.

Вранці, ледь розвиднілося, почалася робота. В господарстві Блека знайшли необхідні пружини та важелі, і реконструкція механічного велетня пішла повним ходом, причому Тіллі-Віллі давав дуже корисні вказівки. Роботу завершили в кіпці наступного дня, і Лестар звернувся до велетня:

— Любий мій Тіллі, все готово! Віднині ти не потребуєш моїх послуг, і я прощаюся з тобою!

— Що це означає? — спитав здивований велетень.

— Це означає, що я вже не сидітиму в твоєму череві й не обтяжуватиму тебе своєю нікчемною персоною.

— А це вже дарма, — засмутився Тіллі-Віллі. — Ваша вага для мене немов пушинка, а крокувати дорогою без мого водія і, наважуся сказати, наставника і друга буде дуже сумно! Ні з ким і слівцем перекинутися. Прошу вас, шановний Лестаре, зайняти своє місце!

Механік задоволено усміхнувся і поліз у кабіну.

Розумовий розвиток велетня пішов віднині швидко, але це обходилося дуже дорого його наставникові Лестару. Вдень Тіллі-Віллі крокував за фургоном, а вночі в нього було доволі часу для роздумів, і він не давав механікові спочинку. Запитання сипалися одне за одним, як у трирічної дитини, і їм не було кінця.

— Що таке сонце і чому воно ходить по небу?

— Звідки беруться річки?

— Чому вночі темно?

— Чого дме вітер?

— Чому в мого тата одна нога?

— Як живуть люди за горами? — І так далі і тому подібне.

Добряк Лестар вибивався з сил, намагаючись у міру своїх можливостей просвітити допитливого Тіллі-Віллі, і закінчувалося тим, що він засинав на півслові…

Відтоді рідко якої ночі Лестарові вдавалося досхочу поспати, тому він прагнув надолужити втрачені години вдень, коли гігант залишав його в спокої. Так, клопітна, дісталася посада маленькому механікові з країни Мигунів — стати наставником юного Тіллі-Віллі.