Великий похід мишачої армії

Політ чарівного килимка до підземелля, де ховалися миші, тривав годину; пішки Тім витратив би на цю відстань цілий день. Спустившись на землю, хлопчик захоплено сказав:

— Чудова штука цей килимок! Такий би мені в Канзас!

Згорнувши килимок трубочкою, він узяв його під пахву

Королева-миша, висунувшись з-за пазухи Тіма, тоненьким голосочком указувала йому напрям, і невдовзі хлопчик опинився біля входу в підземний коридор. Тут він запалив ліхтарик, якого завбачливо дав йому Фарамант і рушив униз по крутому схилу.

— Ступайте обережніше, друже Тім, — порадила Раміна, — а то ви перечавите моїх підданих.

Порада була слушною. При світлі ліхтаря Тім побачив незліченні полчища мишей, що заповнили підземелля. Вони копошилися скрізь, визирали з усіх щілин, цілими гронами звисали на стінах, чіпляючись кігтиками за виступи скелі. Миші сердито пищали, сварячись за місця, але, побачивши королеву з її почтом, відразу ж притихли.

Влаштувавшись на простягнутій руці Тіма, як на трибуні, Раміна звернулася до свого племені з промовою. Коротко розповівши про прибуття із-за гір рятівної експедиції, королева підсумувала.

— Ми повинні допомогти людям подолати жорстоку Арахну, тільки тоді до нас повернуться світло і тепло. Наше завдання знищити чарівний килим чаклунки, інакше вона вислизне від розплати і Жовтий Туман, як і раніше, висітиме над країною.

— Ваша величносте, — звернувся Тім до Раміни, — мені спала на думку гарна ідея. Візьмемо на килимок стільки мишей, скільки він підніме, полетимо до сховища Арахни, і наш загін швидко зробить непридатним великий килим.

— Ви помиляєтеся, друже мій Тім, — заперечила королева. — Мало згризти килим: гноми швидко зберуть чарівну шерсть, спрядуть її, і килим буде зіткано знову. Щоб він не відродився, треба з’їсти його увесь, а для цього будуть потрібні всі мої піддані.

Тім почухав потилицю, зачувши таке пояснення, і сказав:

— Ну що ж, тоді рушаймо! А чи не боїтеся ви, що миші загинуть, наковтавшись отруйного туману?

— Він виявляє свою дію лишень через тиждень-півтора, а ми за цей час постараємося досягти володінь Арахни.

Як бачимо, в Раміни на все була готова відповідь.

Тім боявся, що в дорозі не буде порядку, та виявилося, що мишача армія була дуже організованою. Вона розділилася на дивізії, дивізії на полки, полки на батальйони, батальйони на роти і взводи. Кожним підрозділом командувала досвідчена заслужена миша в чині лейтенанта, капітана або полковника, і її накази виконувалися беззаперечно.

Штаб армії встановив черговість руху дивізій і полків, й цю черговість зв’язківці повідомили всім підрозділам.

Тім вийшов першим, він ніс за пазухою та в кишенях королеву і штаб армії, за ним бігли ад’ютанти й зв’язківці. Хлопчик боявся, що не зуміє знайти дорогу серед туману, але Раміна його заспокоїла:

— Фея не може заблукати в полях і лісах рідної країни. Як тільки ви почнете відхилятися від правильного напряму, я негайно відчую це і скажу вам

До самого вечора рухалася армія стрункими рядами, роти за ротами, полки за полками. Тім уже валився з ніг від утоми, коли Раміна, побачивши пшеничне поле, дала сигнал зупинки.

Миші відразу ж розбіглися по полю, і зів’ялі, зморщені зернинки захрустіли на гострих зубах. Тім теж повечеряв і заснув, загорнувшись у чарівний килимок.

Уранці, ледь багряне сонце вигулькнуло крізь туман, похід продовжили. Другий день дороги виявився важчим, ніж перший. На шляху не раз траплялися швидкі широкі ручаї. Тім брався за сокиру, зрубував кілька дерев і перекидав їх з берега на берег. Користуючись цими мостами, миші швидко долали перепони і знову шикувалися в колони на другому березі; в армії Раміни підтримувалася сувора дисципліна.

Третій день походу почався за досить несприятливої погоди: знялася снігова буря. Холодний вітер рвучко розгулював рівниною, здіймаючи в повітря лапатий сніг.

Снігова буря в Чарівній країні! Хто міг подумати про це ще місяць тому в краю вічного літа? А тим часом вітер завивав, м’яв кущі, ламав гілля дерев, накидався на мишачі легіони.

Залишатися на місці ночівлі стало ризиковано, можна було замерзнути, і Раміна наказала рушати в похід. Зв’язківці, високо піднявши хвостики і грузнучи у снігу, розбіглися по підрозділах. Взводи і роти вилаштовувались у ряди, борючись з вітром і намагаючись не порушити шеренгу.

Тім О’Келлі, проводир дивовижної сірої армії, крокував попереду. Він закрив спину чарівним килимком, на окуляри налипли сніжинки, а він ішов і думав:

«Побачила б мама, як я виконую свою обіцянку уникати небезпек у Чарівній країні…»

Раміна, безпомилково відчуваючи правильний напрям руху, давала вказівки хлопчикові, куди повертати.

Скільки було писку й метушні, скільки героїчних подвигів звершувалося в незліченних полчищах маленьких сірих звіряток! Там стара миша провалилася в непомітну під снігом ямку, і сусідки, покинувши шеренгу, простягували їй лапки й хвостики, щоб вона, вчепившись, могла вибратися з пастки. Там дві великі сильні миші тягнули, вхопивши попід боки, ослаблу молоденьку мишку і вмовляли її не втрачати бадьорості.

Найбільше діставалося ад’ютантам і зв’язківцям. Вони постійно сновигали між колонами, підбирали відсталих і повертали їх у шеренгу. Можна було тільки позаздрити їхній самовідданості й відвазі.

Один зв’язківець урятував цілий батальйон, що збився з дороги і потрапив в яр з крутими стінками. Виконуючи його вказівки, батальйон приєднався до головних сил.

Ад’ютант Розірване Вухо цілу милю тяг на спині мишку Чорнушку, що напоролася на гіллячку, поки не наздогнав Тіма й не передав йому поранену.

Не одну цю мишку взяв під опіку хлопчик. У його кишенях було повно поранених, знесилених і обморожених мишей. Миші сиділи в нього за пазухою, на плечах, на шапці, визирали з рукавів…

У жорстокій боротьбі з морозом та бурею минуло кілька годин. Чимало втрат зазнало воїнство Раміни, і невідомо, чим би це все закінчилося, якби вітер не почав ущухати. Стало тепліше, виглянуло багряне сонце.

Королева наказала зупинитися на нічліг. Попередньо по батальйонах була зроблена перекличка. Армія втратила замерзлими і пропалими безвісти 785 бійців та командирів. Цифра для багатотисячного воїнства не дуже і велика, але коли такі лиха повторюватимуться, то мимоволі занепокоїшся.

На четвертий день походу дорога сильно погіршилася: миші дісталися гори тої місцевості, де не можна було просуватися з такою ж швидкістю, як на рівнині. А тим часом треба було поспішати: від успіху їхнього походу залежала доля країни.

Швидкість просування фургона-фортеці і мишачої армії належало узгодити. Якщо Чарлі Блек прибуде в печеру злої чарівниці раніше за мишей, то чаклунка відлетить. Тоді мишам і велетневі Тіллі-Віллі буде дуже важко її розшукати.

На шляху мишей постала висока гора з крутими схилами, на її подолання сіре воїнство затратило кілька годин. Скориставшись цією обставиною, Тім вирішив злітати з доповіддю до одноногого моряка. Він захопив з собою й мишачу королеву.

Килимок швидко доставив хлопчика до фургона, який уже залишив позаду Велику річку і теж заглибився в Південну область. За ним невідступно крокував Тіллі-Віллі; дуболоми заводили його двічі на день.

Енні, Чарлі Блек і решта з радістю почули від Тіма і Раміни, що мишача армія в поході, але засмутилися, дізнавшись, яких втрат вона зазнала під час учорашньої бурі. Ця буря захопила и ту місцевість, де знаходився фургон, але, звісно, не завдала жодної шкоди її гарнізонові.

За розрахунками Залізного Дроворуба, Кагги-Карр і Раміни виходило, що пересувна фортеця випередила мишей і їй належало затриматись на день-два, щоб не злякати чаклунку завчасу. Тім набрав нової провізії, нагострив топірець, посадив Раміну в кишеню, і вони рушили назад. Коли наздогнали мишаче військо, останні його взводи вже скочувалися з гори, вибратися на яку їм коштувало багато зусиль.

Наступний день походу видався дуже важким. Дорогу раз у раз перетинали ущелини з прямовисними стінами. Деякі з них вдавалося обійти, через інші Тім перекидав мости, зрубуючи дерева, що росли на краю ущелин.

Та ось зустрілася їм така ущелина, яку не можна було обійти, і на її краях не росли дерева. Що було робити? Перевозити мишей на килимі-самольоті. На це піде дуже багато часу. Королева запропонувала влаштувати живий висячий міст. Кількасот найбільших і найдужчих мишей, вчепившись передніми лапками за хвости своїх подруг, утворили живий ланцюжок, і Тім перекинув його через провалля.

По цьому живому, хисткому мосту рушили миші рота за ротою, попискуючи від страху і намагаючись не дивитися вниз. Усе обійшлося гаразд, тільки в пораненої Чорнушки запаморочилася голова, і вона ледь не полетіла на дно ущелини.

Коли переправа закінчилася, Тім забрав міст на килимок. Це була остання, найтяжча перешкода. Далі місцевість простягалася більш-менш рівна. Через чотири дні швидкого просування визирнуло голубе небо — володіння Арахни, що викликало невимовну радість у всього війська, від генерала до рядової миші. І це сталося вчасно: багато мишей уже почали кашляти, а в декого засльозилися очі.

Залишивши позаду область Жовтого Туману, миші зітхнули вільно. Проте тепер вимагалася особлива обережність: в околицях могли з’явитися гноми. Дізнавшись про нашестя мишей, вони донесуть чаклунці, і справа буде програна. На щастя, ґрунт тут виявився м’який, миші швидко вирили безліч нір і надійно заховалися там від чужого ока. А Тім полетів до фургона на чергову нараду з Чарлі Блеком.