Велика рада

Прибуття Чарлі Блека і дітей стало великим святом ля жителів Смарагдового острова. Місто втратило свою колишню величність: дахи та бруківка вкрилися снігом, і на них уже не сяяли смарагди, фонтан на площі висох; у жовтій імлі яскраві барви будинків зблякли.

Та чутка про прибуття Велетня із-за гір, що миттю поширилася містом, справила магічний вплив. Холод, який щодня посилювався, змушував городян збиратися гуртами. В палаці Страшила, де Лестар зумів якось налагодити центральне опалення, знайшли притулок жінки з дітьми, старі люди. Кому не знайшлося місця в палаці, ті збиралися в маленьких кімнатах, намагаючись зігріти їх теплом своїх тіл. З дому люди виходили тільки за крайньої необхідності, якщо, наприклад, випадала черга відправлятися в ліс по дрова для палацу. Тоді лісоруби натягували на себе весь одяг, який мали.

Але тепер і старі, і молоді висипали на площі і вулиці міста, вгору злітали капелюхи, лунали захоплені вигуки на честь Велетня із-за гір і двох відважних дітей, його супутників. Наївним людям здавалося, що справи їхні негайно стануть поліпшуватися, що ось-ось настане порятунок. Однак до порятунку було далеко. Як і раніше, пішоходи пересувалися у вузькому колі видимості, раз у раз підходили до стовпів з дорожніми вказівниками и читали написи; як і раніше, роти в них були закриті листям рафалоо, а очі захищені окулярами з наочниками. І на довершення всього цей незвичний виснажливий мороз, що проймав наскрізь.

Зустрічаючи бажаних гостей, Страшило вийшов з палацу, і це було відмічено в літописі як знак небувалої почесті, яку виявляв коли-небудь відвідувачам Правитель Смарагдової країни. Більше того, обняв Енні своїми слабкими руками. Страшило зробив кілька на якогось старовинного танцю, приспівуючи:

— Егей-гей-гей-гей-го, я знову-знову-знову з Енні!

Але про цей останній факт літопис соромливо промовчав: не варто відкривати нащадкам маленькі слабкості такого чудового державного діяча, яким був Страшило Мудрий.

Тільки-но завершилася врочиста церемонія зустрічі прибулої із-за гір рятувальної експедиції, як у Тронній залі відкрилося розширене засідання Великої Ради Цього разу, крім постійних її членів, були присутні відомі городяни і навіть декотрі дуболоми, серед яких виділялися бригадири Ватіс, Дарук та колишній генерал дерев’яної армії Лан Пірот, який нині навчав дітей танцям в одній з міських шкіл. Він залишився без роботи; через тривалі трагічні події школи були закриті.

Засідання відкрив Страшило. Він не став робити доповідь, а обмежився коротеньким повідомленням; адже всі присутні були в курсі справи, а багато розмовляти не доводилося. Страшило запропонував бажаючим виступити.

Першим узяв слово Чарлі Блек.

— Я не оратор а людина справи, — заявив одноногий моряк, за звичкою пихнувши незапаленою люлькою. — Тому я зразу переходжу до конкретних пропозицій. Для боротьби з Арахною нам потрібна пересувна фортеця, де ми мали б постійне сховище від нападів чаклунки і звідки робили б вилазки за правилами військової науки. Будувати таке сховище — тривала і тяжка справа, тим більше що перед нами поставлена важлива робота, про яку я скажу пізніше. Я пропоную використати для цієї мети фургон, в якому прилетіла до Чарівної країни Еллі.

Пропозиція капітана була прийнята одностайно.

— Цей фургон колись робив я сам для сестри та її чоловіка Джона, — розповідав Чарлі. — І я знаю, що він прослужить ще багато років. Ми його покладемо на колеса, і нехай спробує чаклунка нашкодити його гарнізону!

Пролупали аплодисменти і крики «ура!».

Енні і Тім відразу розповіли, що вони бачили фургон минулого року і той був у відмінному етапі.

Не відкладаючи справу в довгий ящик, як це буває в деяких навіть шанованих установах, Страшило доручив бригадирам Ватісу і Даруку негайно зібрати своїх робітників і рушати до країни Жуванів. Лан Пірот, що нудьгував без діла, зголосився очолити загін.

Невтомні, невразливі для Жовтого Туману, дерев’яні люди крокуватимуть день і ніч і діб через шість доставлять фургон до Смарагдового міста. Ватіс, Дарук і командир Лан Пірот негайно подалися виконувати доручення.

— З розповідей племінниці Енні я знаю, що вона залишила в Залізного Дроворуба чудесний срібний обруч, який робить невидимкою його володаря, — говорив далі Чарлі Блек. — Необхідно доставити сюди цей обруч. Тім О’Келлі, ставши невидимим, проникне у володіння Арахни, розвідає там усе, і, можливо, йому вдасться викрасти книгу заклинань. Тоді ми миттю розчаклуємо Чарівну країну від лихоносного Жовтого Туману.

— Прошу слова для довідки, — підвівся з місця Залізний Дроворуб. Ніяково вертячи в руках ліпку, яка служила йому шапкою, він сказав: — Ми самі використали б срібний обруч для тих завдань, про які ви кажете, та ба…

— Ви його загубили! — так і підстрибнула Енні.

— Так, на велике наше горе, — признався Дроворуб. — А сталося це так. У моєї кухарки Фрегози була ручна лань Лупа. Одного разу Фрегоза для жарту наділа обруч на голову Лупи, ненароком натисла на рубінову зірочку, і лань щезла. Марно потім стривожена жінка кликала свою улюбленицю, щоб зняти з неї обруч. Лань утекла з палацу, і слідів її так і не знайшли…

Енні розплакалася, і даремно пробували втішати її Страшило, Лев і Дроворуб. Вона так любила цей прекрасний подарунок лисячого короля.

— Так, це велика, тяжка втрата, — сказав засмучений Чарлі Блек. — Але добре, що я не розраховував на обруч і підготував інший засіб для боротьби з чаклункою. Ви зняли зі спини Ойххо тюки із залізом і пружинами? — звернувся він до Фараманта.

— Так, це зробили дуболоми за моїм розпорядженням і віднесли вантаж у підвал.

— Дуже добре! Бачите, — звернувся моряк до Ради, — я задумав зробити самохідного велетня, наше головне знаряддя в боротьбі з чаклункою Арахною. І для цього я привіз потрібні матеріали, листове залізо, пружини…

Захват присутніх досяг крайніх меж. Шибки у вікнах дрижали від гучних криків, паркет тріщав від тупоту ніг. Страшилові довелося довго калатати дзвоником, щоб відновити порядок. Коли в залі стихло, Чарлі запитав механіка Лестара:

— Чи можу я розраховувати на вашу допомогу? Робота термінова, і нам потрібно багато людей.

Лестар гаряче запевнив моряка, що і сам він, і його помічники вступають у повне розпорядження Велетня.

— Ми будемо спати по дві-три години на добу, але швидко збудуємо такого велета, який поміряється силою з Арахною! — вигукнув механік. — І, до речі, ми привезли з Фіолетової країни багато різного інструменту, який тепер нам знадобиться

— Енні, де в тебе Тіллі-Віллі? — запитав Блек.

— Тут, дядечку.

Дівчинка дістала статуетку з рюкзака і простягла морякові. Чарлі Блек підняв її якнайвище, щоб члени Ради могли краще розглянути.

Пролунали зачудовані вигуки. Божок був страшним. Продовгуваті косі очі дивилися люто, загрозливо Низьке чоло пересікала глибока зморшка. Великий рот вишкірявся в зловісній усмішці, і з нього стирчали величезні білі ікла. Вся фізіономія дихала невмолимою люттю і ненавистю до всього світу.

Глядачі пригнічено споглядали Тіллі-Віллі, а шестирічний хлопчик, що проник до зали за батьком, гучно заплакав зі страху, і його швидко вивели.

— Гарний? — іронічно запитав Чарлі.

— Таких виродків ніколи не було в нашій країні, — переконливо заявив Лев. — Навіть шаблезубі тигри не такі страхітливі на вигляд.

— Тоді оцього молодця ми і візьмемо за зразок для нашого самохідного велетня. Уявляєте, яким він буде чудовиськом, маючи зо тридцять ліктів зросту?

— Так він виглядатиме вражаюче, — погодився Страшило.