Політ на драконі

Компанія мандрівників спокійно проспала кілька годин на зручних ослінчиках під рівномірне похитування кабіни. Коли Чарлі Блек та інші прокинулися, позаду залишилося вже багато десятків миль дороги. Капітан та його супутники поснідали і стали дивитися у віконце кабіни. Але мало що можна було розгледіти з великої висоти, на якій тримався Ойххо, і діти занудьгували.

Моряк почав розповідати довгу історію про пригоди, пережиті у Південній Америці, коли він ще був молодим.

Дракон Ойххо невтомно ніс людей на своїх могутніх крилах, і попереду показалася Велика пустеля. Нездоланна і грізна перешкода для пішоходів. Велика пустеля надійно відгороджувала Чарівну країну від решти світу. Та Ойххо легко і швидко змахував величезними шкірястими крилами; його не лякали ні піски, ні чорні камені Гінгеми.

Чорні камені! Як багато спогадів пов’язувалося з ними в пасажирів кабіни! Дивлячись у віконце, Чарлі Блек згадав про те, як утрьох з Еллі і Тотошком вмирали вони від спраги біля Чорного каменя і як ворона Кагги-Карр урятувала їх, з’явившись з гроном чудесного винограду. Мабуть, і ворона думала про те ж, бо дивилася на моряка так виразно, начебто хотіла сказати:

— Пам’ятаю, все пам’ятаю, та анітрохи цим не задаюся!

Чарлі лагідно погладив Кагги-Карр, і та притулилася до його грудей.

А Тім і Енні, помітивши на жовтому піску дві чорні плямки, заговорили про те, як минулого року в цьому місці дівчинка мало не загинула, і коли б не сила та витривалість Ганнібала, Енні залишилася б тут повік.

Та ось під крилом дракона з’явилися Кругосвітні гори, давнє творіння Великого Чарівника Гуррікана. Непрохідний хаос гірських пасм і глибоких долин з не звіданими ще таємницями прослався внизу. Енні з Тімом здивовано думали про те, які вправні та моторні були їхні механічні мули, що зуміли подолати такі перепони. Сміючись, хлопчик і дівчинка дали одне одному слово віднині пересікати Кругосвітні гори тільки на драконах або, в крайньому випадку, на гігантських орлах, схожих на того, котрого вони зустріли під час минулої подорожі.

Засніжені вершини і льодовики пропливали внизу, не засліплюючи людського зору. Їхню білизну і блиск скрадав шар Жовтого Туману, що звисав над горами. Правда, тут він не заважав видимості.

Зовсім інше чекало наших героїв, коли вони опинилися над Чарівною країною. Сам по собі туман не був таким уже і густим, але з висоти, на якій летів Ойххо, землі зовсім не було видно. Могутній ящер посилено змахував крильми, але жовта імла оточувала дракона зусібіч, і здавалося, що він зовсім не рухається.

Кагги-Карр і Артошко заговорили ще в той час, коли Ойххо летів над горами. Вміння ворони говорити дуже і дуже знадобилося нашим мандрівникам. Адже Кагги-Карр вздовж і впоперек пролетіла усю Чарівну країну і чудово її знала. Вона вибралася з кабіни, всілася на голову Ойххо і почала подавати йому команди.

Найперше Кагги-Карр запропонувала драконові знизитись і йти над землею бриючим польотом. Виринули з пітьми контури наземних предметів, і можна було визначити правильний напрям руху.

— Праворуч! Прямо! Ліворуч! — командувала ворона, і Ойххо слухняно виконував її накази.

Пасажири дивилися вниз. Енні сплеснула руками і гірко заплакала. Що сталося з Чарівною країною? Де веселі лужки, вкриті високою травою і прекрасними квітами? Де густа трава зелених гаїв, в якій ховалися соковиті спілі плоди і стрибали з гілки на гілку різнокольорові папуги, перегукуючись дзвінкими голосами? Все внизу було одноманітне і мертве.

Просторі галявини були вкриті снігом, лапатий сніг лежав на голих гілках дерев, холодний вітер переганяв з місця на місце купи зледенілого листя. Ніде пі звіра, ні птаха, а золоті і срібні рибки сховалися під кіркою льоду, що вкрив прозорі річечки.

Навіть Фараманта вразила картина суцільного запустіння, яка відкрилася перед ними. Всього шість днів тому покинув він Чарівну країну, відправившись за гори, а які зловісні переміни сталися в ній за ці дні! Яку владу дістала зима над природою колись світлого, сонячного краю!

Неподалік промайнула серед лісу довга гладка смуга. Зірка Кагги-Карр вгадала в піп дорогу, викладену жовтою цеглою, хоча вона і була занесена снігом.

— Вперед і ліворуч! — наказала вона драконові. — Тепер ми не зіб’ємося з дороги.

Ойххо почав набирати швидкість, але несподівано на дорозі вигулькнула гігантська фігура в синій мантії, що яскраво виділялася на фоні білого снігу. Фарамант схопив Чарлі Блека за руку і здерев’янілим від жаху язиком пробурмотів:

— Арахна!

Чарівниця прилетіла до країни Жуванів потішитися справою рук своїх. Вона йшла дорогою, викладеною жовтою цеглою, тримаючи під пахвою згорнутий килим-самоліт, і дико реготала від задоволення. Насилаючи на Чарівну країну Жовтий Туман, вона сама не думала, що це буде мати такі згубні наслідки. Чаклунка реготала, і звуки її голосу лунали серед оголеного лісу, як перекати грому.

Незабаром зловісна фігура Арахни залишилася позаду, і знову все стало порожньо і тихо внизу.

Несподівана зустріч показала Чарлі Блеку, якою тяжкою буде боротьба зі злою чарівницею, наділеною такими велетенськими розмірами. Однак це не злякало одноногого моряка, а тільки надихнуло його на жорстоку, найбезпощаднішу боротьбу з чаклункою.

— Зачекай, клята, —бурмотів капітан, — ось напущу на тебе Тіллі Віллі, тоді сама застрибаєш від страху, клянуся тайфунами східних морів!

— Що ти кажеш, дядьку Чарлі? — здивувалася Енні. — Хіба може наш маленький божок налякати такого велетня, як Арахна?

— Нічого, дівчинко, не спіши, всьому свій час! — посміхнувся Чарлі.

Вранці наступною дня дракон опустився на центральній площі Смарагдового міста.