На фермі Джона Сміта

Сповнені життя і сили механічні скакуни Цезар та Ганнібал подолали довгий шлях від Фіолетового палацу до канзаської ферми, доставивши Енні і Тіма в обійми зраділих батьків. Негайно ж викликали з коледжу Еллі, і розповіді відважних мандрівників про їхні пригоди зайняли кілька днів. Еллі гірко картала себе, що вмовила суддів пощадити Урфіна Джюса й замість суворої кари за його злочини обмежитися вигнанням.

— Якби я знала, що він зуміє обдурити Стрибунів… Що він знову захопить Смарагдове місто!.. Якби я знала… — сумно казала вона.

— Але ж усе закінчилося благополучно, — втішала її Енні — І він ніколи більше не досягне влади! Тім зі своїм волейболом остаточно розбив усі його мрії, при цьому не пролилося жодної краплі крові!

Слухачі мимоволі всміхалися, уявляючи собі дивну картину, як Маррани, котрі поспішали на смертельний бій, раптом перетворилися в азартних гравців і замість того, щоб завдавати удари ворогові, стали бити по м’ячу.

А потім Тім і Енні пішли до школи, уроки захопили їх цілком. Граматика і арифметика, історія та географія… Вранці в класі, ввечері вдома треба готувати уроки. Захоплюючі пригоди потроху забувалися.

Наприкінці навчального року трапилася подія, яка надзвичайно обрадувала всіх на фермі: приїхав капітан Чарлі Блек відвідати родичів. Одноногий моряк приїжджав до Смітів кілька років тому, коли Еллі була ще зовсім маленькою. Але вона відразу впізнала дядька: Чарлі мало змінився. Все та ні мускуляста, підтягнута фігура, трохи більше засмагло обличчя, додалися дві три зморшки на чолі, погустішало сивини, і, як завжди, люлька в зубах. Та, як і раніше, постукує по дорозі дерев’янка, залишаючи в пилюці круглі сліди.

Чарлі Блек щойно повернувся з чергового плавання до островів Куру Кусу, де вів мінову торгівлю зі своїми друзями — людоїдами. Моряк привіз рідним багато подарунків: великі черепашки, в яких вчувався віддалений шум моря, якщо прикласти їх до вуха; дерев’яні божки з вигадливо розмальованими обличчями; опудала папуг з яскравим пір’ям… Чарлі не обділив і дітей з сусідніх ферм. Тіму О’Келлі дістався тужавий лук зі стрілами, і хлопчик після уроків пропадав у степу, гасаючи за куріпками і ховрахами.

Звичайно, ледве Чарлі Блек ступив на гостинну ферму Смітів, як дізнався про подорож Енні і Тіма до Чарівної країни…

— Клянуся всіма ураганами південних морів, — вигукнув Чарлі, надсадно пихкаючи люлькою, — я бачу, що молодшій сестрі щастить на пригоди не менше, ніж старшій! Але стоп, віддати якорі! Нехай дівчинка сама розкаже про свої пригоди до найдрібніших деталей, і нехай її поправляє Тім, коли вона що-небудь переплутає, і нехай поруч сидить Артошко, дивиться мені в очі і вилянням хвостика підтверджує правдивість оповіді!

Бажання Чарлі Блека було викопано. Кілька вечорів просидів він з дітьми на великому камені в степу, слухаючи довгу повість про Вогняного бога Марранів, захоплюючись, обурюючись, пересипаючи мову морськими прокляттями.

— А де ж твій срібний обруч лисячого короля? — запитав він племінницю, коли розповідь закінчилася. — Ти привезла його з собою?

— Навіщо? — здивувалася дівчинка. — Адже в Канзас! він не мав би своєї чудесної сили. Я залишила його у Фіолетовому палаці, в Залізного Дроворуба.

— Шкода, шкода, — нахмурився моряк. — Срібло і рубіни скрізь мають ціну.

— Але ж, дядьку, гроші — це не все в житті! — сміло заперечила Енні. — Тут ми одержали б за нього стільки-то доларів, а там він, можливо, знадобиться моїм друзям для якоїсь важливої справи…

— Мабуть, ти маєш рацію, дівчинко, нехай проковтне мене кит! — погодився старий моряк.

Механічні мули, яких Чарлі оглянув першого ж дня після приїзду, викликали в нього справжнє захоплення. Він гладив їхню шовковисту шкіру, відчуваючи під нею сильні мускули: куйовдив пишні гриви мулів, лагідно розмовляв з ними; а вони у відповідь дзвінко іржали.

В господарстві Джона Сміта Цезар і Ганнібал дуже знадобились. Непоказна кобилка Мері тепер відпочивала, а всі польові роботи випали на долю мулів. Запряжені парою в плуг, вони орали поле, потім тягнули важку борону і так працювали аж до збирання врожаю.

Мули справлялися зі всіма справами так легко і швидко, що у Джона залишалося багато вільного часу, він наймався орати і збирати хліб до сусідів, і це давало йому відчутний прибуток. Фермер не міг натішитися своїми слухняними і невтомними помічниками, відводив їх до конюшні тільки в ті дні, коли не було сонця. А скільки вдячних листів написала Енні під його диктовку Фредові Капнінгу, тепер уже інженерові на механічному заводі братів Осьбальдистонів у штаті Міннесотта!

Звичайно, Чарлі Блек прокатався на механічному мулі, і не раз. Осідлавши Ганнібала, капітан, вправний наїздник, як усі моряки, скакав гладкою степовою дорогою, а поряд з ним верещала від задоволення Енні, вчепившись у гриву Цезаря.

Швидше, ще швидше! — кричала дівчинка, переводячи регулятор швидкості на граничний повний хід.

Перебування Чарлі Блека в родичів наближалося до кінця, коли трапилася подія, яка перевернула всі його плани і кинула одноногого моряка у вир нових незвичайних пригод.