Важливе рішення Страшила

З допомогою профілактичних і лікувальних заходів, ужитих Страшилом та його штабом, куди віднині ввійшли і двічі орденоносні лікарі Борпль та Робиль, з очними захворюваннями людей більш менш вдавалося боротися. Погано почували себе звірі та птахи. Люди вберегли їхні легені від отруйного туману, застосувавши листя рафалоо. Але окулярів на всіх неможливо було запастись, та й окуляри довелося б робити найрізноманітніших форм і розмірів.

Пташиною естафетою всім звірам і птахам було дано єдину пораду, яку вони могли виконати: поменше тримати очі розплющеними. Життя на полях і в лісах майже завмерло. Ще травоїдні тварини якось виходили зі становища: траву можна щипати і зажмурившись. А хижаки, яким у погоні за здобиччю не обійтися без вірного і зіркого ока, валилися з ніг від виснаження. Птахи (мухоловки, стрижі, щиглики, зозулі), які харчуються комахами, похмуро настовбурчившись, сиділи на гілках, і тільки невгомонні дятли, закривши очі, довбали кору дерев, оживляючи ліс своїм дзвінким стуком.

І в ці важкі для країни дні почали спостерігатися тривожні явища, на яких спочатку звернули увагу тільки проникливі люди. Жовтий Туман нависав над Чарівною країною понад три тижні. Вже йшлося про те, що сонце на небі виглядало тьмяно-багровим колом і промені його втратили силу. Ледь пробиваючись крізь туман, вони не могли давати колишнього тепла, і це позначалося з кожним днем дедалі сильніше. Колосся на хлібних полях не піднімалося і хиріло, у фруктових гаях плоди не наливалися соком, вони висіли на гілках зморщеними, мізерними…

Країні загрожував такий неврожай, якого не було за ціле тисячоліття. Звичайно, один неврожай ще можна пережити за рахунок накопичених запасів, але що буде з тваринами і птахами? Адже за цим неврожаєм ніколи не прийде нова весна. Чарівна країна простувала назустріч загибелі. Зла Арахна завдала їй смертельного удару.

* * *

До Смарагдовою міста прибули дорогі гості з Фіолетової країни: Залізний Дроворуб, що безперервно змащував щелепи і суглоби з золотої маслянки, та механік Лестар з помічниками Загін дуболомів приніс кілька оберемків бамбукових труб, виготовлених Мигунами. Колись Лестар чув від одноногого моряка Чарлі Блека, як влаштовується парове опалення, і тепер вирішив підготувати палац Страшила до холодів, що мали настати.

Лестар доповів, що у Фіолетовій країні теж розпочато виробництво окулярів з наочниками. Це було зроблено після того, як від Страшила з’явився спеціальний кур’єр з трьома парами окулярів для зразка. Робота йшла повним ходом, за неї взялися вправні майстри, котрих так багато серед Мигунів. Лестар повідомив і про те, що повітря у Фіолетовому палаці і житлах Мигунів щоденно очищається способом Урфіна Джюса: це дуже допомагає в боротьбі з Жовтим Туманом. Страшило та йою штаб зраділи, почувши ці новини.

Через кілька днів, кульгаючи після довгої дороги, прийшов Сміливий Лев. Безперестанку кашляючи і примружуючи запалені очі, він повідомив, що благополучно переправив свою сім’ю і підданих до Рожевої країни під покровительство доброї Стелли. Сам же вирішив податися до Смарагдового міста, щоб перевірити глухі чутки про біду, яка звалилася на Чарівну країну у зв’язку з інтригами злої чарівниці.

Лікарі Робиль і Бориль негайно зайнялися лікуванням царя звірів. Після того, як вони влаштували йому продування легенів і кілька разів закапали очі, Левові стало набагато легше. Але із забинтованими лапами, з зеленими фільтрами на ніздрях і у величезних окулярах він утратив свій царствений вигляд, чим дуже насмішив Страшила.

Коли лікарі закінчили свої процедури и залишили Лева в спокої, він сказав:

А в нас ішов сніг; так називала його кухарка Фрегоза, а вона чула це слово від Еллі, коли та розповідала їй про Канзас.

— Що таке сніг? — запитав Фарамант.

Запитання було природним: у Чарівній країні вже кілька тисячоліть панувало вічне літо. Лев пояснив.

— Сніг — це м’які білі пушинки, які летять з неба. Вони скидаються на тополевий пух, але холодні. Зрештою вони тануть, коли падають на звірину шкіру або на землю, і з них робляться краплинки води.

До розмови встряла ворона. Вона сказала:

— Коли я літала над Кругосвітніми горами, відшукуючи там шлях для Еллі і Велетня із-за гір, я бачила дуже багато снігу. Він справді білий, але зовсім не такий м’який, як каже Лев. Сніг лежить на гірських схилах і такий твердий, що людина ходить по ньому не провалюючись.

Усі мимоволі обернулись до вікна, щоб глянути на сяючі снігові вершини, які добре було видно з міста за безхмарної погоди, та, ба! — все закривала каламутна імла.

Кагги-Карр вела далі:

— Еллі і мені розповідала, що в них, у Великому світі, раз на рік настає час, коли згори сиплеться багато снігу і настає холод. Люди кажуть: настала зима. Взимку вода від холоду стає твердою, і її називають льодом. Однак люди легко витримують зиму, тому що в них є теплі житла і тепла одежа.

Страшило раптом стрепенувся і приклав пальця до чола, забурмотів:

— Одяг .. житла…

Всі дивилися на Правителя з подивом, і він, звелівши мовчати, сказав:

— Буду думати!

Голова Страшила розбухла до неймовірних розмірів, з неї висунулись іржаві шпильки і голки, — очевидно, і на них вплинув отруйний туман. Скориставшись зручною пагодою, Дроворуб змазав їх маслом.

Довго тривали роздуми Страшила, які ніхто не смів порушити. Нарешті Правитель урочисто оголосив:

— Ми мусимо викликати сюди Енні і Тіма! — Потім він почав докладно розвивати свою думку: — Люди із-за гір зробили для Чарівної країни багато корисною. Хто збудував Смарагдове місто? Гудвін. Правда, він виявився не чарівником, але своїм становищем усі ми: і Дроворуб, і Лев, і я — зобов’язані йому. А Еллі? Скільки вона зробила нам добра! Вона знищила злих чарівниць Гінгему і Бастінду, вона та її дядько Велетень із-за гір допомогли нам перемогти дерев’яних солдатів Урфіна Джюса. Еллі вивела Підземних рудокопів з Печери і визволила їх з-під влади жорстоких королів. Ех, та що там говорити про Еллі, ми всі знаємо її подвиги. Я краще нагадаю вам, як Енні і Тім забезпечили нам мир з войовничими Марранами й остаточно скинули владу підступного Урфіна… — Страшило перевів подих після довгої промови і втомлено закінчив. — Ось чому я повторюю, підкреслюю і ре-зю-му-ю: тільки Енні і Тім принесуть порятунок Чарівній країні. Вони навчать нас будувати теплі житла і шити зимовий одяг. І, можливо… можливо, вони навіть зможуть перемогти злу Арахну!

Крики схвалення заглушили останні слова Правителя. Всі члени Великої Ради були так упевнені в могутності людей із-за гір, що їм здавалося, ніби всі небезпеки минули. Залишалося тільки придумати, як повідомити Енні та Тіма та як доставити їх до Чарівної країни.

Справа була серйозною, всі почали розмірковувати над нею. Після довгого мовчання голос подав Ружеро.

— Друзі, — сказав він, — ми маємо тільки один вихід зі становища. Ми повинні послати по дітей дракона Ойххо. Він уже відвозив до Канзасу Еллі й Фреда, дорогу знає, і ми можемо повністю покластися на його вірність і кмітливість.

Важко було чимось заперечити проти такої слушної пропозиції, всі проголосували «за» і перейшли до обговорення подробиць. Що краще — надіслати листа чи гінця?

Листа написати справа незабарна, але в ньому не розкажеш усього, що треба, та й, крім того, літери на папері не мають такої сили переконливості, як жива мова. Страшило глянув на Кагги Карр. Та зрозуміла цей погляд і похитала головою.

— Друже мій, я полетіла б із задоволенням, але ти забув, що за межами Чарівної країни я втрачаю дар людської мови Яка користь від німого гінця? Треба послати людину.

Були висунуті дві кандидатури — Фараманта і Лестара. Обох кандидатів знала Еллі, обидва вміли і любили поговорити, але механік був потрібніший у Смарагдовому місті, адже він збирався встановлювати центральне опалення в палаці.

— Поїде Фарамант, — була спільна думка.

Вартовий Брами не став відмовлятися Така далека мандрівка повітрям, на спині дракона трохи лякала. Але заманливо було побачити Великий світ — єдиному з десятків тисяч жителів Чарівної країни.

Часу гаяти не можна було: кожен зайвий день наближав прихід зими, цього незнайомого і страшного явища природи, яке вперше за довгі віки загрожувало Чарівній країні.

Ойххо, як і інші дракони, сховався від Жовтого Туману в Печері. Було б безглуздо викликати йою до Смарагдового міста, це відніме кілька дорогоцінних днів. Однак і Фарамант прошкуватиме дуже довго на своїх коротеньких ніжках, та ще невідомо, чи дійде до Голубої країни пішки. Лестар та його помічники швидко спорудили легенькі ноші, а носіями призначили двох дерев’яних кур’єрів Прудконогі, невтомні, вони годин за сорок доставлять Фараманта до Печери, а там рудокопи, підкоряючись письмовому розпорядженню правителя Ружеро, спорядять маленьку людину в далеку дорогу. В найостанніший момент ворона Кагги-Карр вирішила супроводжувати Фараманта, і проти цього ніхто не заперечу вав. Все-таки вдвох їхати веселіше, а легенька Кагги-Карр не обтяжить ні кур’єрів, ні могутнього дракона.

І ось дерев’яні кур’єри швидким пружним кроком понесли Фараманта, який зручно влаштувався на вошах.

Попереду біг ще один дерев’яний кур’єр і без увагу кричав:

— Дорогу! Дорогу!

В ті дні не так легко було пересуватися дорогою, викладеною жовтою цеглою. Її заповнили незліченні стада тварин, що зібралися шукати притулок у Печері. Вони не знали, чи впустять їх туди люди, але чули, що там, у Підземеллі, ніколи не буває холодів. Дорогою йшли зайці, єноти і кролики, антилопи піднімали над натовпом свої горді голови, тяжко ступали бізони і лосі.

Тигри, рисі, гієни, вовки та лисиці пробиралися обабіч дороги. У хижаків був свій розрахунок. Вони знали, що їх до Печери не впустять, і сподівалися пробратися до країни доброї феї Вілліни, де, як і раніше, панувало літо; чутку про це рознесли птахи. Самі ж птахи давно вже знайшли порятунок від морозів у володіннях Стелли, Вілліни та Арахни.

Зла чарівниця шаленіла, бачачи, як її ліси і луки з кожним днем усе густіше заселялися звірами і птахами з областей, охоплених туманом. Але вона нічого не могла вдіяти з непроханими гостями, надто вже їх насходилося багато.

Арахну страшенно злив і опір людей. Він тривав дуже добі о, а вона ж розраховувала на швидку перемогу. Жовтий Туман робив свою згубну справу: роз’їдав легені людей і тварин, змушував сльозитися очі, послаблював зір… Але ці хитрі люди знайшли хитрі засоби для боротьби з лихом. Вони дихали отруєним повітрям крізь листя рафалоо, й отруєні краплинки не проникали їм у груди. Вони захищали очі окулярами зі щільними наочниками, і туман осідав на склі. Вони очищали повітря в своїх житлах способом Урфіна Джюса, того самого Джюса, який відмовився служити їй, могутній Арахні, а замість цього нашкодив у здійсненні її планів.

Дорогами, хоч вони були оповиті туманом, люди ходили майже з попередньою швидкістю: через кожні 20–30 кроків стояли стовпи з указівниками, де було написано, куди яка дорога веде.

Так, підкорити собі людей виявилося справою непростою!