Важкі дні для Чарівної країни

Жовтий туман

Пошкоджений літаючий килим якось дотяг до печери. Побачивши гномів, які збіглися її зустрічати, Арахна нетерпляче прокричала:

Обідати! Биків смажте! Швидше! Та побільше!..

На трьох вогнищах смажилися бики й один за одним щезали у величезній пащі Арахни. Гноми-кухарі вже валилися з ніг від утоми, коли чаклунка нарешті відірвалася від столу.

— Тепер спати… — пробурмотіла вона.

Та перш ніж укластися на ложі, Арахна звеліла гномам пошити їй нові черевики. «Літописцеві Кастальо хотілося дізнатися, як його хазяйка опинилася без черевиків, але він не насмілився запитати про це.

Його цікавість задовольнив Руф Білан. Балакучий запроданець не зміг утриматися від спокуси вибовкнути літописцеві історію сумних пригод Арахни. Кастальо вписав розповідь Білана до чергового тому літопису, і ці події стали відомі нам.

Ледве дійшовши до ложа, чарівниця заснула мертвим сном. Три тижні підряд спала Арахна, і гноми вже вирішили, що на неї знову напав багаторічний сон. Але порушити її наказ маленькі чоловічки не насмілилися і пошили своїй хазяйці нові черевики.

Нелегка була ця робота! На виконання замовлення пішло майже сто бичачих шкур, і добре ще, що така кількість знайшлася в коморах запасливого народу. Знявши мірку з ніг сплячої чаклунки, тридцять шевців взялися кроїти й шити на лужку перед печерою, а десять підмайстрів готували дратву. З підошвами шевці впоралися досить легко, а з боками і верхом намучилися вдосталь: довелося підставляти драбини.

На пошиття черевиків шевці витратили чотириста сімнадцять клубків дратви, зламавши сімсот п’ятдесят чотири шила: і шкіра товста, і працювати було незручно.

Як би там не було, а до пробудження Арахни пара нових черевиків стояла на майданчику. Чаклунка наділа їх і залишилася вдоволеною: майстри знали свою справу.

Вгамувавши голод, фея розляглася на сонечку і почала роздумувати, як помститися людям.

— Припустимо, я влаштую їм невеличкий землетрус? — гадала Арахна. — Ні, мабуть, не вийде. Я долину Марранів навіть не змогла як слід труснути, а на всю Чарівну країну сил у мене забракне.

Можливо, сарану на них наслати? До мого сну це чародійство мені вдавалося непогано. Сарана з’їсть урожай на полях, траву на луках, плоди у фруктових гаях… А далі що? Худоба фермерів здохне без кормів, і я нічого з них не зможу брати. Ні, це не годиться! — наказала сама собі Арахна. — Що я маю ще в запасі? Ага, повінь. Ось чим я їх дістану! Як зарядить злива тижнів на три, вийдуть річки з берегів та доведеться людям рятуватися від потопу на дахах, ось тоді вони заволають. — Помовчавши, чаклунка вела далі: — Волати то заволають, але мені яка з цього користь. Адже вони не повірять, що все це влаштувала я, скажуть: — «Природа!» Піди, доведи! — Арахна довго лежала в роздумах, потім рангом підстрибнула від радості: — Згадала! Жовтий Туман! Ось коли ви затанцюєте, голубчики!.. Жовтий Туман! Я пам’ятаю, як моя мати Карена зламала гордих тауреків, напустивши на їхній край Жовтий Туман. Вони тільки два тижні і витримали, а потім прийшли повинитися. Чим годиться Жовтий Туман? — розмірковувала далі Арахна. — Я можу його викликати, можу і зняти в будь-який момент, значить, усі зрозуміють, що це — моє чаклунство… А головне, його ніколи не було в Чарівній країні, і це буде щось страшне для людей і для звірів.

Чарівниця подалася до печери і, вигнавши з неї гномів, аби вони не підгледіли, дістала з потайної піші книгу заклинань. Незважаючи на минулі тисячоліття, книга, написана на пергаменті, добре збереглася. Арахна погортала її, знайшла потрібну сторінку.

— Так ось, — звернулася вона до книги, — попереджаю: мій наказ мусить сповнитися, коли я скажу: раз, два, три! Але запам’ятай попередньо: Жовтий Туман не повинен проникати у володіння Вілліни і Стелли. Я не хочу зв’язуватися з цими гордячками, хтозна, які чари мають вони в запасі і чим вони можуть мені відплатити. Друге: Жовтий Туман не повинен розлягатися над околицями моєї печери, над моїми полями і фруктовими гаями, над луками, де пасуться мої отари. А тепер слухай: убурру-курубурру, тандарра-андабарра, фарадон-гарабадон, шабарра-шарабарра, з’явись, Жовтий Тумане, над Чарівною країною — раз, два, три!

І щойно вилетіли останні слова з вуст чаклунки, як тієї ж миті дивний Жовтий Туман обволік усю Чарівну країну, крім володінь трьох фей — Вілліни, Стелли й Арахни. Туман цей був не дуже густий, і крізь нього проглядало сонце, але воно здавалося великим багряним колом, наче перед заходом, і на нього можна було дивитися скільки завгодно, не боячись осліпнути.

Начебто поява Жовтою Туману не була вже таким великим лихом для Чарівної країни, але зачекайте: в ході наступної правдивої оповіді ви ще дізнаєтесь про його шкідливі наслідки.

Почнемо з того, що чарівний телевізор у палаці Страшила перестав працювати Правитель Смарагдового острова та його друзі невсипущо стежили за всіма діями Арахни. Вони бачили, як винахідливий дракон відшматував од килима самольота цілий ріжок і як після цього килим ледь-ледь теліпався в повітрі. Вони зі сміхом спостерігали, як Руф Білан нишпорив по селах, покинутих Жуванами, в пошуках їстівного і кожен раз повертався до своєї повелительки з пісною пикою. Розправа чаклунки з бідним котом викликала в Страшила та його друзів обурення, а потворний бенкет Арахни змусив реготати до кольки.

— Оце апетит! — вигукували далекі глядачі, спостерігаючи, як бик за биком переправлялися з обіднього столу Арахни в її бездонне черево.

З інтересом дивилися вони, як гноми шили Арахні величезні черевики, і захоплювалися їхньою вправністю та працелюбством. Страшило та інші цікавились і тим, що відбувалося в долині Марранів і в Мигунів. Там після перемоги над лихою чарівницею все вже привели до ладу, і кожний займався своєю справою.

Та ось щоденним спостереженням настав кінець: у чарівному склі виднілася тільки каламутна рухлива пелена. Контроль за діями ворога віднині було втрачено, і що далі надумає робити Арахна, ніхто не міг передбачити.