Гармата Лестара

Свідком ганебної невдачі чародійки Арахни виявилася стара мудра сойка Зметикувавши, що небезпека наступного разу загрожуватиме Фіолетовій країні, сойка негайно розшукала ластівку.

— Лети щодуху до Фіолетового палацу, — наказала вона. — Нехай перша зустрінута тобою подруга передасть естафетою Залізному Дроворубові, що на його країну насувається біда її хоче завоювати чаклунка зростом зо тридцять ліктів. Нехай Мигуни готуються!

Пташина естафета була звичною справою в Чарівній країні. Її організувала ворона Кагги-Карр, яка була головним начальником зв’язку і мала в цьому великі заслуги.

Тут доречно зазначити, що люди Чарівної країни жили з лісовими звірами і птахами в дружбі. Благодатна природа щедро обдарувала жителів країни врожаями злаків, овочів і фруктів, на їхніх луках паслося стільки домашньої худоби, що зовсім не було потреби в полюванні.

Навпаки, люди часто приходили на допомогу лісовим мешканцям. Коли траплялася засуха і плоди, не дозрівши, падали з дерев, селяни підгодовували звір в і птахів зі своїх запасів.

У свою чергу, звірі і птахи допомагати людям, коли ті опинялися в біді. Такою допомогою була, зокрема, пташина естафета.

Швидкокрила літунка помчала, зі свистом розсікаючи повітря. Вона без труднощів обігнала літаючий килим Арахни, що постраждав від снарядів Марранів. Звістка передавалася естафетою з такою швидкістю, що на три години випередила Арахну.

Яка зчинилася тривога! Адже останній рік після повалення Вогняного бога Марранів Мигуші з усіма сусідами жили в мирі і дружбі. Ніхто нічого не чув про злих чарівниць і чарівників, і, здавалося, ніщо не загрожувало спокою країни.

Однак сумніватися не доводилось. Небезпека наближалася, і небезпека грізна; пташиною естафетою передавалися тільки найважливіші повідомлення, а звичайні донесення доставляли дерев’яні кур’єри, колишні поліцаї Урфіна Джюса.

Залізний Дроворуб щойно пройшов черговий курс диспансеризації. Його заново перебрали, прочистили і змастили всі деталі, набили шовкове серце свіжою тирсою. Він вийшов з майстерні такий відполірований і сяючий, що на нього любо було дивитися.

Дізнавшись від механіка Лестара, маленького дідуся зі жвавими рухами, про наближення біди, Правитель негайно зробив ряд розпоряджень, які свідчили про його розум і великий досвід у військових справах.

На всі сторони побігли гінці з наказом очистити найближчі села, жителі повніші були залишити ферми і сховатися у Фіолетовому палаці за міцними мурами. Пастухи погнали отари в яри, відомі тільки їм самим. Одні воїни, озброївшись луками, зайняли оборонні позиції в кам’яних башточках; інші засіли на даху палацу, ховаючись за димарями; а декотрі причаїлися в засідці за великими валунами, розкиданими вздовж дороги.

Все довкілля Фіолетового палацу швидко набуло вигляду військового табору, готового до облоги.

А механік Лестар зайнявся великою дерев’яною гарматою, тією самою, що колись дозволила Мигунам без бою перемогти дуболомів, налякавши їх одним-єдиним пострілом. Правда, при цьому пострілі гармата тріснула, але Лестар тоді ж полагодив її, натягнувши на ствол залізні обручі. У механіка ще залишився запас пороху, приготовленого одноногим моряком Чарлі Блеком.

Лестар зарядив гармату порохом, а замість картечі насипав усередину погнутих цвяхів, уламків кінських підків та іншого залізного дріб’язку. Гармата була готова до бою. Бомбардир стояв біля неї з палаючим смолоскипом у руці.

Аж ось виринув килим-самоліт, а на ньому гігантська чорна постать чарівниці Арахни, котра цього разу озброїлася величезним стовбуром дерева, вирваним із землі з корінням.

Килим опустився на землю на деякій відстані від палацу, парламентер Руф Білан рушив до Залізного Дроворуба, розмахуючи замість прапора білим рушником, — він поцупив його в спустілій хижі якогось Мигуна.

Дроворуб упізнав Білана. Він презирливо сказав:

— Ага, це ти, запроданцю? Виявляється, тобі не скрутили в’язи в Підземній країні?

— А за що мені їх скручувати? — огризнувся Білан. — Однак тепер мова не про мене, і давай перейдемо до справи. Ти бачиш там, оддалік, могутню чарівницю Арахну; я прийшов сюди її посланцем.

— І що ж вона тобі звеліла передати? — поцікавився Дроворуб.

Насамперед вона вимагає від вас безумовної покірності і визнання її вашою королевою віднині і навіки-віків.

— Так. І це все? — запитав Дроворуб.

— Звичайно, ні. Ви будете платити королеві щорічно данину — тисячу биків і дві тисячі баранів, а гусей і качок скільки вона зажадає. Для початку ви засмажите повелительці трос биків і п’ятеро баранів, а мені досить жирної курки: ми з хазяйкою зголодніли під час цієї подорожі.

— Хіба Маррани не пригостили вас ситним сніданком? — з наївним виглядом запитав Білана Залізний Дроворуб.

Руф Білан дико вирячив очі: він зрозумів, що про невдачу Арахни в Стрибунів уже стало якимось чином відомо у Фіолетовій країні, і пиха відразу спала з його обличчя.

— Так ви підкоритесь Арахні чи ні? — запитав вів, втративши будь-яку впевненість.

— Іди до своєї хазяйки і скажи, що ми будемо битися до останку! — гнівно вигукнув Правитель. — І пам’ятай, що тебе врятував від загибелі тільки твій парламентерський прапор.

І він так сильно змахнув сокирою над головою зрадника, що аж повітря загуло навколо.

Ноги Білана підкосились од страху, і він, спотикаючись, поспішив до своєї повелительки. Вислухавши донесення Руфа, чарівниця дуже розсердилася і рушила на Мигунів, спираючись на величезну палицю. Назустріч їй засвистіли стріли: вони летіли з бойових башточок, з даху палацу, із-за придорожніх валунів. Вони втикалися в чоло і щоки чаклунки, застрявали в мантії, уражали голі щиколотки. Правда, для такого велетня, як Арахна, це було не страшніше, ніж уколи шпилькою, але і шпилькові уколи не дуже приємні.

І все-таки гігантська фігура Арахни простувала вперед, а її палиця, вдаряючи об землю, вибивала в ній глибокі ями. Ось коли Залізний Дроворуб пошкодував, що в перші ж дні свого правління звелів знести високий, з гострими цвяхами нагорі мур, який оточував Фіолетовий палац за часів Бастінди. З цим муром палац дуже нагадував тюрму, але тепер, можливо, мур затримав би Арахну…

І тут оглушливо бухнула гармата Лестара. Постріл картеччю, який з близької відстані вцілив прямо в груди чародійки, приголомшив Арахну. Вона навіть похитнулася і мало не впала, проте втрималася на ногах. Рана не була для неї смертельною і навіть небезпечною, однак чарівниці здалося, що її вдарив якийсь велетень, рівний їй силою, а рев гармати вона сприйняла за голос розгніваного чудовиська…

І Арахна злякалася! Так, вона злякалася, кинула палицю і побігла шукати порятунку на своєму чарівному килимі. Дорогою вона зосліпу наступила на дві оборонні башточки і розчавила їх, але воїни, які в них сиділи, на щастя, встигли вискочити і стрибнути в рів.

Втікаючи поспіхом, чаклунка загубила шкіряні черевики і навіть не зупинилася, щоб їх підібрати. Їхня доля виявилася дуже цікавою. Черевики були непромокальні: чи то шкіру обробили особливою речовиною, чи то Арахна їх заворожила. Залізний Дроворуб уміло скористався цією властивістю черевиків. Він наказав відвезти їх на Велику ріку. Там Мигуни спорядили їх палубами, мачтами, вітрилами, прилаштували до них рулі, і черевики перетворилися на кораблі під назвою «Правий» і «Лівий». Вони ввійшли до складу флоту Фіолетової країни, і на цих кораблях Мигуни вирушали в далекі плавання, перевозили в трюмах вантажі «Правий» і «Лівий» мали велику тоннажність і прекрасну маневровість.

Та найцікавішою їхньою якістю виявилося те, що вони відганяли крокодилів, яких багато водилося в річці. На дерев’яні судна потвори нападали часто, і від них доводилося відбиватися стрілами и списами. Але, угледівши шкіряні кораблі, крокодили розбігалися хто куди. Напевне, їх лякав незвичний вигляд кораблів-черевиків або їм не подобався різкий запах, що відгонив від суден. Так чи інакше, а від охочих поплавати на кораблях-черевиках не було відбою.

Битва Мигунів з могутньою Арахною тривала не більш як десять хвилин. Втечу чаклунки оборонці зустріли переможними вигуками.

А чарівниця, піднявши килим у повітря і спрямувавши його подалі від цих місць, подумала: «Урфін Джюс, мабуть, мав рацію: не так воно легко підкорити своїй владі волелюбні народи. Але ми ще подивимось!..»

І вона наказала килимові нести її до Смарагдового міста. Чаклунка не знала, що, випереджуючи її, летить пташиною естафетою донесення Страшил і про все, що трапилося в долині Марранів і біля Фіолетового палацу.