VII. У Сікассо

Експедиція Барсака досягла Сікассо 12 січня. Таким чином, роблячи щодня в середньому по двадцять п’ять кілометрів, вона менш як за шість тижнів пройшла 1100 кілометрів, які відділяють від узбережжя це місто, колишню столицю Кенедуги.

Як уже згадувано, «Експансіон франсез» перестала одержувати статті Амедея Флоранса. Третя стаття, відіслана ним на третій день після від’їзду з Канкана, була останньою, і ми не мали б ніяких відомостей про дальшу подорож, якби не збереглася записна книжка, в якій досвідчений репортер щодня нотував свої спостереження. Автор має ці нотатки перед очима і, в разі потреби, братиме звідти великі уривки.

Між Канканом і Сікассо не трапилося нічого цікавого, подорож була одноманітна. Кілька дотепів з приводу неуважності Сен-Берена, докладний перелік нічим не прикметних буденних подій та опис місцевості, зовсім рівної до Тіоли і дуже пересіченої після цього населеного пункту — ось чим заповнені записи Амедея Флоранса. Ні словом не згадуються більше ті висновки, до яких він прийшов наприкінці своєї третьої статті. З мовчання Амедея Флоранса можна зрозуміти, що, як і треба було чекати, жодне з пророцтв Кенієлали не справдилося. Так само, як і більш або менш сумнівна спроба отруєння дунг-коно, ці грізні застереження негра-чаклуна поступово відійшли в минуле, зблідли.

Читачі, очевидно, не забули, що в Сікассо експедиція Барсака мала розділитись. Одна частина, керована самим Барсаком, попростує звідти до Нігера через Уагадугу, столицю Мосі, з тим щоб повернутись до океанського узбережжя через Бургу й Дагомею. Друга, під керівництвом Бодрієра, зверне одразу на південь і впуститься майже по прямій лінії до Гран-Бассама. Військова охорона також розділиться, і кожну експедицію супроводитиме сто солдатів.

Саме місто, як і інші подібні населені пункти в цій місцевості, являло собою групу сіл, оточених кожне своїми обробленими полями і об’єднаних спільною огорожею тата, яка в Сікассо досягала не менше шести метрів висоти і була внизу завтовшки вісім метрів. Французька влада обмежилася тим, що спорудила за цією стіною приміщення для гарнізону.

Гарнізон Сікассо складався в ті часи з однієї роти колоніальної кавалерії і двох рот сенегальських стрілків під командуванням французьких офіцерів і унтер-офіцерів. Прибуття експедиції, зрозуміло, було для цієї молоді радісною подією.

Дорогим гостям влаштували урочисту зустріч. Майоріли на вітрі прапори, грали сурми, били барабани, зелене листя оповивало тріумфальну арку; лунали вітальні вигуки спеціально зігнаних негрів,— все було, як належить, не обійшлося і без промови Барсака.

Увечері офіцери влаштували чудову вечірку, де панували невимушені веселощі. На цьому святі царювала Джейн Морна. Можна собі уявити, яким успіхом вона користувалась.

Та голова в неї не запаморочилася. Тільки капітан Марсеней своєю уважністю до неї одразу проклав шлях до її серця. Сама того не знаючи, вона з такою невинністю віддавала йому перевагу, що всі незабаром це помітили. Товариші Марсенея делікатно вгамували свій запал і по черзі почали його нишком поздоровляли.

Капітан опускав очі, заперечував, удавав, що нічого не розуміє, а в душі був невимовно щасливий.

На другий день почалася підготовка до поділу на дві групи, і тут виявились непередбачені труднощі. Поділ основного складу місії був уже намічений: Понсен і доктор Шатонней приєдналися до Барсака, решта членів — до Бодрієра. Амедей Флоранс вирішив супроводити першу групу, шлях якої був довший, що обіцяло більше матеріалу для кореспонденцій.

Капітан Марсеней мав наказ відрядити для охорони Бодрієра сто своїх солдат під командуванням лейтенанта з гарнізону Сікассо, а сам з другою сотнею приєднатися до Барсака. Людина дисциплінована, він дуже бентежився, з тривогою гадаючи: з ким же поїдуть Джейн Морна і Сен-Берен?

І він зітхнув з полегшенням, коли почув з уст молодої дівчини, що вона поїде з Барсаком. І одразу ж зітхнув удруге, цього разу з глибоким розчаруванням,— Джейн додала, що вони з Сен-Береном не довго супроводжуватимуть шановного депутата Півдня, через кілька переходів розпрощаються з ним і продовжуватимуть власні дослідження далі на північ в напрямі Гао.

Цей намір викликав справжню бурю. Офіцери всі як один засуджували таку нерозважність. Як, сама, без конвою, вона зважувалась пуститися в майже незнану місцевість, куди ще ніколи не заходили французькі війська! Їй доводили, що така подорож просто нездійсненна, що вона рискуватиме життям або, у всякому разі, що старшини негритянських сіл не дадуть їй проїхати.

Ніщо не допомогло. Джейн Морна лишалась незламною, і ніхто, навіть капітан Марсеней, не міг на неї вплинути.

— Чому саме Гао, а не якийсь інший пункт? — запитували її.— Що так незборимо приваблює вас там? Адже ви подорожуєте для розваги.

— Моя примха,— відповідала Джейн Морна.

Лишалося розподілити між обома партіями допоміжний персонал.

Десять ослів, п’ять погоничів і десять носіїв Джейн Морна й Сен-Берена, природно, мали супроводити тих, хто їх найняв. Решту носіїв, погоничів, і в’ючних тварин мали поділити на дві нерівні частини з тим, щоб численніша супроводила Барсака, перед яким лежав довший шлях, і з нею мав лишитись провідником Моріліре.

Але саме тут почалися ускладнення.

З першого ж слова Моріліре рішуче відмовився від такого плану і не хотів нічого слухати. Він заявив, що наймався тільки до Сікассо, і ніщо в світі не примусить його йти далі. Не допомогли ні умовляння, ні залякування; зрештою, від нього вдалося добитись тільки обіцянки супроводити Бодрієра.

Коли з цим було покінчено, такі ж труднощі виникли і з погоничами та носіями. Усі вони, за винятком найнятих особисто Джейн Морна і Сен-Береном, нізащо не погоджувалися йти далі Сікассо. Благання, обіцянки, погрози наштовхувались ніби на мур.

Довелося шукати нового провідника й інших слуг. Щодо носіїв і погоничів, то їх набрали досить легко, але минуло кілька днів, перше ніж знайшли нарешті тубільця, який викликав довір’я. Його найняли як провідника. Це був негр Бала Конере, років тридцяти п’яти — сорока, родом з Нієле, розташованого на шляху Барсака, але трохи обізнаний і з краєм Мосі.

З Моріліре одразу ж сталася різка зміна. Весь час він байдуже, навіть насмішкувато, стежив за безплідними розшуками, але як тільки ці розшуки увінчалися успіхом, він став невпізнанним. З’явившись до Барсака, почав смиренно просити пробачення за свою впертість, яку виправдував страхом, і запропонував, що поведе експедицію в Уагадугу й Дагомею. В той же час і колишні слуги перестали відмовлятись і заявили, що підуть за провідником куди завгодно, аби тільки це був Моріліре.

Така раптова одностайність явно доводила, що Моріліре був єдиним винуватцем несподіваного страйку, і а першу мить виникла думка відмовитися від його спізнілих послуг. Але все ж важливо було мати випробуваний персонал і провідника, який народився в обстежуваному краю, а тому на витівки Моріліре, врешті, вирішили не зважати, а Бала Конере віддали в розпорядження Бодрієра.

Усі ці вагання й зміни забрали чимало часу. Тільки 21 січня Барсак і Бодрієр змогли нарешті вирушити, кожен у своєму напрямі.

На світанку роти знов вишикувалися з офіцерами в парадних мундирах на чолі, знов замайоріли на вітрі прапори, сурми заграли похідний марш, і група Барсака, а за нею група Бодрієра прослідували поміж двох рядів солдатів. Потім війська рушили за ними і урочистим кортежем провели їх до воріт.

За стіною відбулося прощання. Офіцери гарнізону побажали обом загонам щасливої дороги, Барсак і Бодрієр з щирим хвилюванням потиснули один одному руку, і обидві колони вирушили — Бодрієр зі своєю групою на південь, Барсак із своїми супутниками, в оточенні сотні вершників під командуванням капітана Марсенея, звернули ліворуч і зникли на сході.

Та цим двом колонам судилася зовсім різна доля. Бодрієр, не зустрічаючи ніяких небезпек, спокійно виконав свою місію і, з легкістю зібравши дані для свого парламентського звіту, своєчасно прибув у Гран-Бассам; Барсака ж і його друзів чекали пригоди жахливі і незвичайні до неможливого.

Ось чому, нехтуючи дрібними подіями спокійної поїздки Бодрієра, ця оповідь буде надалі стосуватися виключно тієї частини експедиції, яка прямує на схід, і, керована провідником Моріліре, заглиблюється все далі в країну чорних.