Ранок

Уранці давніми, знайомими шляхами,
Через поля, через сади,
Я, сонячний, здоровий, молодий,
Іду під сонцем, під вітрами.

Куди я йду — не знаю. Щоб кудись іти.
У грудях радість, невимовне щастя.
Нікому тут спинить мене не вдасться,
Коли під черевиком камінь золотий!

І я бажаю злитися з повітрям,
Буть безконечним, божевільним буть,
Відчути цілий світ, і все забуть
Під колисковим і ласкавим вітром.

О, кроки подорожніх радісних богів!
Я до трави густої припадаю.
Десь гомонять дерева серед гаю,
А я квітки цілую під роями снів.

Річки назустріч дзюркотять струмками;
Я спочиваю і виходжу знов.
Мій провідник, моя п’янка любов,
Веде мене зеленими стежками.

Мені здається, що до цього дня
Мої літа, мов головешка, тліли.
О! книги риють у серцях могили,
Від них здригається душа моя.

Скажіть мені, чи тут стояв і вчора
Такий безмежний і жагучий світ,
Чи очі, мов чуйний рожевий цвіт,
Дивились і раніш у млу прозору?

Я вперше бачу, як тремтять вітри
Серед густих дерев над берегами;
Спинився час над мрійними садами,
Все сонячно всміхається згори.

Люблю я тулуб свій, люблю дебеле тіло;
І свій густий білявий чуб.
І я хотів би, мов зелений дуб.
Легенями вдихати безбережну силу.

О! кроки по ровах, долинах і лісах,
Де все кричить, і плаче, і співає,
І в дикому піднесенні ширяє
Над полем, над водою, наче птах!