ПТАХ НАД ПТАХАМИ
Найбільшу увагу ескімосів привернула вежа. Високим шпилем здіймалась вона над горбом. Зверху на вежі були начіплені бляшані крила. Коли дув вітер, вони починали крутитись.
Будівництво яранг та цієї вежі забрало чимало часу. Вже сонце почало заходити. Вже байдарка-криголам залишила острів. Вже посилювались морози. Починалася зима. Одного дня над морем знов зустрілись Овайюак, Навалук та Ілавірнік. Знов старий дід почав намовляти Овайюака померти. Знов Навалук боронила брата.
І так само, як навесні, їхню розмову перервало якесь гудіння.
— Певно, наближаються нарти, що бігають самі,— обізвалася Навалук і стала шукати очима на кризі аеросани. Але скільки не дивилась, нічого не знаходила.
А гудіння посилювалось, голоснішало.
Ілавірнік теж нічого не побачив на кризі. Але він звернув увагу на обличчя сліпого. Овайюак підвів голову вгору й наче вдивлявся в небо.
Старий ескімос і дівчина теж глянули в небо. Високо у повітрі вони побачили…
Вони не знали, як назвати те, що бачили. Ніколи так не дивувалась Навалук. Ніколи так не лаявся і Ілавірнік.
— Сестро, чому ти мовчиш? — промовив Овайюак. Він хотів, щоб Навалук розповіла йому, що вона бачить.
— Високо у повітрі,— почала дівчина,— летить птах. Це бринить його голос. Проти цього птаха чайки — наче миші проти ведмедя. Це птах над птахами. Він іще не зробив жодного помаху крилами, але з надзвичайною швидкістю наближається до острова. Він наблизився до берега. Здіймається ще вище. Кружляє над островом. З яранг вибігають люди. З прапором вийшла Анка. Вона наче зустрічає цього птаха помахом прапора. Перед птахом злякано розлітаються кайри і чайки.
— Скільки горя! Скільки біди! — репетував Ілавірнік.
Стиснувши руками голову, він побіг берегом геть од яранг. Він наче хотів заховатись од велетенського птаха.
А птах усе гудів.
Навалук продовжувала оповідати:
— Птах знижується. Ще одне коло. Ось він торкнувся землі. Побіг, повернув до Анки й зупинився. О брате, з цього птаха сходять люди. Цей птах возить людей.
— Що ж то за люди? — схвильовано питав сліпий.
— Один, два. Це чоловіки. Жінка одна, друга. Знов чоловіки. Знов…— дівчина на мить запнулась,— ще жінка. Вона мені нага…
— Що ти кажеш?
— Нічого. То мені показалось. Біля птаха збираються наші люди. Анка щось промовляє. Підемо, брате, туди.
— Ні,— відмовився сліпий,— ми підемо туди потім.
Він присів на уламок дерева та про щось задумався.