Дума про трьох вітрів

На ранній весні-провесні,
Гей, на світанню гук.

Ой за горами, за високими,
Там за морями та за глибокими,
Ще й за шляхами несходимими —
Рано-пораненьку Ясне Сонечко сходило,
Ясне Сонечко сходило, братів своїх, Вітрів, до себе іскликало,
До них словами промовляло:
     «Брати мої!
     Вітри мої!
     Брати мої любі, милі,
     Вольні, прудкокрилі!
     А станьте ви на рівні ноги:
На гори, доли, на людяні шляхи, на перелоги —
     Летіть-співайте,
Про мене, вашого брата старшого, Ясного Сонечка,
     Людям повідайте.
А уже ж я та не по-зимньому грію:
Зоря з зорею перемигнутися не вспіє,—
Як я поломенію».

     Теє Вітри зачували,
     На рівні ноги ставали,
На різні сторони свої дужі крила розправляли.

     На ранній весні-провесні,
     Гей, на світанню гук.

     Що перший Вітер молодий —
           Лукавий Сніговій —
     Та так собі подумав, так помислив:
     «А чи не краще б було,
Коли б ти, братіку мій, Ясне Сонечко, та по-зимньому ісходило?
      Бо цю землю тільки пригрій —
      То вже й клопіт імій».
Тож перший Вітер — Сніговій-Морозище —
      Летить, гуде, свище,
      Снігом хати обкидає,
      З людей насміхає:
«Це вас, — каже, — Сонечко веснянеє вітає».

    Тоді теє люди зачували,
Одне д´одного словами промовляли:
«Ой не буть, видно, весні, як об Різдві грому,
Коли до нас говорять по-чужому».

      На ранній весні-провесні,
      Гей, на світанню гук.

Що другий Вітер молодий —
      Безжурний Буровій —
Та так собі подумав, так помислив:
«Хай собі Сонечко як завгодно сходить —
      Чи по-зимньому,
      Чи по-весняному,
Аби мені було можна пити-гуляти,
      Свою душеньку потішати».
Тож другий Вітер налітає,
      Людям хати перекидає,
      Гірко так насміхає:
«Це вас, — каже, — люде, весна та воля вітає».

      Тоді теє люде зачували,
Одне д´одного словами промовляли:
«Як отака весна, як отака воля —
      Проклята ж наша доля!»

      На ранній весні-провесні,
      Гей, на світанню гук.

Що третій Вітер молодий —
Ласкавий Легіт-Теплокрил —
Та так собі подумав, так помислив:
«А спасибі Богові, що Сонечко на весну повернуло,
А то б земля була навік схолонула, заснула».
Тож третій вітер летить, співає,
До всіх із ласкою та по-рідному промовляє,
Жодного села, хатинки не минає,
У драну шибку ще й пучками поторохкає-пограє:
«А вставайте,— каже,— люде. Сонце вам усміхається,
Вашого плуга земля дожидається».

Отоді теє всі люди зачували,
Із хат з піснями вихождали,
З великої радості святую землю цілували —
Господа Милосердного прославляли!

       На ранній весні-провесні,
       Гей, на світанню гук.