Степ

Іду шляхом; сонце сяє,
Вітер з травами говоре;
Перед мною і за мною
Степ колишеться, як море;

А затихне вітер буйний,—
Степ, мов камінь, не двигнеться
І, як килимом багатим,
Ввесь квітками убереться.

Он нагнулась тирса біла,
Звіробой скрутив стебельці,
Червоніє материнка,
Як зірки, горять козельці;

Крикнув перепел в ярочку,
Стрепет приснув над тернами;
По кущах між дерезою
Ходять дрохви табунами.

Тихо всюди; тільки де-де
Вітерочок пронесеться,
Та на землю із-під неба
Пісня жайворонка ллється…

Степ зелений, степ широкий!
Ще вузька твоя дорога:
Тим же тут молиться можна,
Тим тут можна бачить бога!

Тільки скоро вже і тута
Гострий плуг тебе розчеше;
Закишать жиди, як черви,
Брехунець в судах забреше…

І хто знав тебе, великий,
Як мовчав і розцвітав ти,
Та побаче, що з тобою
Поробили і чим став ти;

Як од свар і од хижацтва
Над тобою світ марніє, —
Коли душу буде мати,
Знаю я — окаменіє!

1877