Пряха

Яків Щоголів

Рано-вранці я вставала,
Мичку микала та пряла;
  А серденько занудилось,
  Веретенце не крутилось.

Рано-вранці я вставала,
Пів починка не напряла:
  Думка серденько мутила,
  Все до милого летіла…

Я боялась: буде мати
За роботу докоряти;
  А матуся догадалась,
  Чом та нитка не сукалась,

І, заглянувши в давнину,
Вже не лаяла дитину,
  Постривай же, в іншу нічку
  Не одну спряду я мичку;

Сокіл мій мені присниться,
Веретенце завертиться;
  Нитка чиста і тоненька
  Побіжить з пучок рівненько,

І поки те сонце зійде,
Не один починок вийде!