Останній з могікан

Яків Щоголів

Іде чумак заморений,
Курою покритий;
Іде шляхом-Сагайдаком
Помимо рокити.

Не б’є чумак волів своїх,
Бичем не махає;
Іде собі та ввічливо
Рокиті гукає:

«Рокито ж ти, рокитонько!
Рясне твоє листя,
Сховай мене й волів моїх
До себе в захистя.

Один я йду,— товаришів
Шукав, так немає;
Старі степи зруйновано
Й чумак вимирає».

Гука чумак закурений;
А яструб з рокити
Одвічує: «Широкий степ,
Та тісно прожити».

Колодязі рандовані,
Вода висихає;
Воли ідуть, та все ревуть,
Що паші немає.

Гей-гей, воли, воли мої,
Воли круторогі!
Покопані й поорані
Чумацькі дороги.

Уже ж по тих доріженьках
Нам хур не возити:
Востаннє ми до Криму йдем,
Та й годі ходити!