Квітка

Розцвіла червона квітка над водою,
   Голову схилила;
Гілки свої темні й листячко зелене
   В воду опустила.

Квітка моя мила, квіточка червона,
   Нащо ти схилилась;
Попід чистим небом та на чистих водах
   Стиха зажурилась?

Покачала сумно квітка головою,
   Та ще як заплаче:
Не рушай мого ти бідного покою,
   Козаче, козаче!

Царювала наша мати в чистім полі
   На широкій волі;
Породила в щасті насіннячко наше
   І в хорошій долі;

Та піднялись вітри з холодного краю,
   По полю подули;
Захопили разом насіннячко наше
   Й по світу роздули.

Даве мені біле тілечко латаття,
   Аїр[1] його ріже;
Листя моє чорна хвиля роздирає,
   Холод мене ниже.

Похилися, мати, мати моя рідна,
   З дальньої країни;
Ближче пригорнися, ближче притулися
   Та до сиротини.

Даве мені біле тілечко латаття,
   Аїр його ріже;
Листя моє чорна хвиля роздирає.
   Холод мене ниже!

1864