Косарі

Ще роса з житів не спала,
Ми взяли бруски й клепала
   І з зорі
Гострим коси, в ручку йдем,
Колос під ноги кладем
   До зорі.

Пройдем гони, другі й треті,
А жита, як очерети, —
   Не проб’єм;
Тягнем коси — так блищать,
Вдарим в жито — аж бряжчать,
   Ми все йдем.

Жовте жито переспіло,
Тим і спину надломило, —
   Аж болить.
— Нуте ж, нуте, косарі,
Недалеко до зорі, —
   Потягніть!

День заходе, сонце сяде,
Кашовар таган наладе,
   Над огнем;
Сядем ми до казана,
Поїмо куліш до дна
   Й оддихнем.

На покоси впали роси,
Не бряжчать об жито коси
   На ланах,
І до ранньої зорі
Позаснули косарі
   На стернях.

1877