Колодязь

В жадобі змучений, утомлений від спеки
З домівки рідної ти йдеш в краї далекі,
  Так заверни мерщій сюди
  Напитись чистої води.

Дивись: мій простий зруб із дерева старого
Ні мармуру мені, ні спижу дорогого
  Ніхто ніколи не приніс^
  Щоб струмент мохом не заріс;

Але спокійно глянь у глиб мою безмірну
Щоб вбачить воду в їй холодну і прозірну
  Якої довго будеш ти
Шукать, щоб в мармурах знайти.

Ні в ходниках льодниць, ні в льохах непроглядних
Ніколи і ніде з посудин виноградних
  Вина такого не текло,
  Щоб більш від неї сил дало.

І буде та вода і чиста, і зцілюща,
Поки круг мене ліс, яружини і пуща;
  А зробе стежку чоловік,—
  І я потрачу силу лік.

Він береги мої, тепер травою вкриті,
Вмурує в камені, з далеких скель відбиті,
  І грати тут постановить,
  Так мулом воду забагнить.

Ти правди і добра ідеш відсіль шукати;
Так слухай! Маю я тобі провіщувати:
  Багато світла стратиш ти,
  Поки їх трапиться знайти

В хоромах, фарбами і золотом покритих.
Шукай ти їх у тих, таланом непригрітих,
  Хто сам шукати їх любив,
  Поки ліхтарні не розбив,

І в кого серця ще ні мармури, ні грати
Від неба чистого не стали закривати;
  А дна душі його повік
  Глеєвий мул не заволік!