Хвороба

Підгорнувши невеличке
Рученя під біле личко,
У колисці, бачу я,
Спить в палу мале хлоп’я.

Спить нерушно; тільки трішки
Видно іноді усмішки
На коралових губах:
То над ним у божих снах

Лави янголів літають,
Звуть його і підмовляють,
Щоб воно на крилах їх
В сяйні кущі міст святих,

На землі забувши тіло,
З ними весело летіло
І на небі в хор святий
Приложило голос свій.

І дитина вже хотіла
Сісти янголам на крила.
Та зирнула, аж воно
Над колискою давно

Мати, бліда й недвижима,
Впившись темними очима
В його очі, вся німа,
Ручки й ніжки обійма.

Сина кинула хвороба;
Мати рада, не вподоба,
Як його нагодувать,
Як пригріти, як приспать…

І тепер, те невеличке
Рученя під біле личко
Підгорнувши, бачу я,
У колисці спить хлоп’я.

Тільки першої усмішки
На губах нема нітрішки;
Але вже його не ті
Сни привітують святі:

Перед ним лежить дорога,
Вкрита тернами, убога,
Повна крем’яха, курна,
І далека, і страшна.

І хлоп’ятко пожаліло,
Що воно не залетіло
Од дороженьки тії
У небеснії краї!

1882