Будинок

З досвітку ще майстро
Світло засвітив,
Богу помолився,
За роботу сів.

Почина рубати
Дошки на шматки;
З торби витягає
Гембель і гвіздки.

Поділив він древо
Та на шість шматків,
Ще й малих чотири
Дошки одпилив.

Струже, гембелює,
Шипом забива;
Робе — не хвальшує,
Робе та співа:

«Строю я будинок
Із сухих дощок,
Міцно забиваю
Молотом гвіздок.

Ні дверей, ні вікон
Тут я не проб’ю;
Срібним альтембасом[1]
Стін не обіб’ю.

Я його у чорне
Тільки покрашу;
Зверху хрест на кришу
Білим напишу.

Пан його не купе:
Пану не такий
Треба будувати
Простий та кріпкий.

Це тобі, горяка,
Схочу, так утну
Пишні ці хороми
Із дощок труну.

Нащо ти, сердешний,
Ждатимеш весни?
В теплий мій будинок
Ляж та оддихни!

Світ сюди не зайде,
Вітер не дуне:
Тут зате згадаєш,
Може, ти й мене.

Я його будую
Із сухих дощок,
Міцно забиваю
Молотом гвіздок!»

1877