В діброві

Колись від скрути й гаму я
Пішов в зеленую діброву
Послухать пісню солов’я
І древ таємную розмову.

Був ранок тихий і ясний,
На взнеб’ї сонце підіймалось;
В природі силою весни
Все оживало й поновлялось.

У яр і виблиск золотий
Вдягався лист і гілка кожна;
Блакить на небі був такий,
Що й написать його не можна!

Я сів під явора і став
В задум’ї тихо дочуватись,
Як мир перистий починав
Помалу з дупел підійматись.

Он чорний шпак співа вгорі,
Зозуля голосно кукука;
Скриплять червоні снігирі,
В дубову кору дятел стука.

Щебече зяблича сім’я,
І сиза горлиця воркує;
Чудова ж пісня солов’я
Над всіми співами царює.

Тимчасом південь наближавсь,
Угамувався мир дібровний;
В таємних надрах лісу став
Покій, словами невимовний,

І тиша півночі була;
Ніде листом не колихнулось;
Здавалось, бджілка б загула,
То й те у лісові почулось.

І не хотілося мені
Із царства тиші і покою
Вертатись в улиці курні
Й стріватись з гамом і юрбою.