Старець

«Дай копієчку, панотче!»
Просе старець у вікна.
Бачу, що вояк. Питаю:
— Відкіля ти, старина?

«В світі, каже, хат багато,-
Я їх маю не одну:
Де захочу, там і сяду;
Де захочу, там засну.

А як мусиш, пане, знати,
Що я їм і що я п’ю,
Так своєї страви, ні-ні,
Не зміню я на твою!

Не за тим, що я не схочу
Їсти те, що ти їси;
А що ти свого обіду
Замість мого не даси.

Так зате вже їм, де схочу
І під тинню, і в хліві,
І на килимі багатім —
В оксамитовій траві!

Не дивуйсь, що в мене висне
Генеральський епалет:
То порвалась трішки свита,
Так сорочка лізе геть!

Але я вже не боюся
Ні пожару, ні ворів:
Все, що маю я багатства,
Все на себе я надів.

Та й за те спасибі богу,
Що й подасть мені усяк,
Що я сплю під чистим небом,
Що на спині є сіряк!»

1881