Родина

В блакить замуроване небо родини,
Лани і подоли, гаї і долини,
  З тропічного світу ліси;
Безкрайні і дикі степи України
  З рослиною в блищах роси.

Кришталеве Ворскло, лугами повите,
Одвіку зеленими горами вкрите,
  Найкращая стьожка Дніпра,
І ти, моє поле, могилами зрите,
  Де спить наша слава стара!

Тягли мене змолоду сяйні надії
По щастя блискуче в країни чужії;
  Та проклятий був би той час,
В який, мої перли, на пишнії мрії
  Зміняв би й покинув я вас!

О ні! Я не дався лукавій гордині
І вірним душею зостався родині;
  За те й умиратиму я,
А й в час передсмертний скажу Україні
  Тобі і могила моя!

Палацами мав я таємні діброви,
Пахущими ліжками трави шовкові,
  Кущі в приголів’я росли;
І вранці, і ввечері води Ворсклові
  За купіль зцілющий були.

В степу й на зелених долинах нічого
Душі невідомого, серцю чужого,
  Як зріс я, ніколи не знав;
Мов аркуші в книжці казання булого
  На темних могилах читав.

І в спеку південну високі могили
Таємно і сумно мені говорили,
  Що мало зосталося тих,
Хто б з мальства до смерті гартовані сили
  На любощ родині зберіг.

Усе по користь без упину погналось…
І що ж, хіба правда по світові сталась?..
  Не вірте надії своїй.
Щоб темне життя та к добру наближалось:
То в клятому пеклі розбій!