Не чує
Я в нові одежини
Уберуся;
Вийду на дороженьку,
Подивлюся.
По дорозі дощиком
Накрапає;
Як поїхав милий мій,
Та й немає!
Виплинь з хмари, сонечко,
Верх долини;
Ой, вернися, серденько,
До дівчини!
Щоб долина весело
Зеленіла;
Щоб дівчина, плачучи,
Не марніла.
Хмара сонце застує,
Ще й мурує;
Чи живий лиш милий мій,
Що й не чує?..
Джерело: Яків Щоголів. Поезії.— К., Радянський письменник, 1958.
Переглядів
327