Кобзар

Мій кобзар — не той вояка,
Що колись в старовину
Вкупі з келепом та списом
Брав бандуру на війну.

Мій кобзар — не запорожець,
Що, одягнутий в шовки,
Грав, як стіни Трапензунта
Руйнували козаки.

Невидющий і убогий,
З бідним гралом за плечем,
Він чвалає полохливо
За малим поводирем.

І з двора у двір заходе,
На бандурі виграва,
І під дзики струн то псальму,
То про Лазаря співа…

«А заграй мені, кобзарю,
Про Підкову та Сомка,
Про Хмеля, про Дорошенка,
Ще й про грізного Сірка!»

«Ні, не знаю! Може грати
Попадевої біди,
Про Хому та про Ярему
Та хіба Сковороди?

Як Чичіточка ходила
Гостювати до зятів?
Чи «Міщанки» чи «Дворянки»?
Сих так я б тобі зумів!»

Грай, що хоч; бо й те ізгине
Гей, ізгине, як туман…
Грай, мій лірник невидющий!
Грай, останній з могікан!