Безрідні

Сідлай коня вороного,
   Ой, брате-козаче!
По нас в світі широкому
   Ніхто не заплаче, —
Хіба воля, стара неня,
   Та серце-рушниця;
Хіба коник-братко милий,
   Та шабля-сестриця.
Ой, брязнемо кишенею,
   З грішми золотими,
Де й візьметься родинонька
   Сестри й побратими.
Ой, ляжемо від турчина
   На полі, як треба, —
Одно тільки й побаче нас
   Сонечко із неба.
Стане жалібно кувати
   Зозуленька вранці;
Стануть вити-голосити
   Вовки-сіроманці.
Доле ж моя, доле моя,
   Тяжко в світі жити;
А ще ж таки не хочеться
   Рученьки зложити…
Туман з поля підійметься
   Й сонечко прогляне;
Минується негодонька
   Й доленька настане.

1846