Ангел смерті

Хто б не був ти: сильний світа
Велет той, перед котрим
Без привіта і одвіта
Ми занедбано стоїм!

Хто б не був ти: старець бідний,
Що не знає нащо й як
Примостити в скриньці мідній
Десь завгоряний п’ятак;

Хто б не був ти: юнак смілий,
Зачарований кругом,
Лада в шаті сніжнобілій,
Коронована вінком,—

Не жахайтеся ви сили,
Що не знать в которий час
Налітає від могили
Несподівано до нас.

То оману, то дурницю
Нам малюнок написав,
Що таємну чарівницю
Кістяком колись вважав.

Тая сила ангел божий,
Як всі ангели його:
Духом смирний, видом гожий,
Вірний кмет царя свого.

Темним фльоресом[1] повитий,
Проміж нами він літа,
Кладучи покою міти
На змовкаючі уста.

І говоре: «Якби жало
Те, яким я жалю вас,
Та вражати перестало,—
Пожаліли б ви не раз!

Я беру з землі нікчемність
Ту, що долею зовуть,
І веду вас у таємність
Світу іншого, ніж тут…»

Так літа посланець божий
З краю в край і день за днем —
Той і люблячий, і гожий,
Що натще ми смертю звем.