Я ж інкубаторський!
Дома мама підкладає під квочку яєчка. Посидить квочка на яєчках двадцять один день, і з яєчок народжуються курчатка. Жовтенькі, кругленькі, як м’ячики. Бігають за квочкою — за своєю мамою, пискотять:
— Пі-пі-пі…
У колгоспі виводять курчаток не так. Там є інкубатор. Накладуть в інкубатор яєчок, хоч і сто, хоч і п’ятсот, пустять туди тепло, і там через двадцять один день з тих яєчок курчатка народжуються. Такі ж маленькі, такі ж гарненькі,
як м’ячики. Тільки мами-квочки у них немає. Звуть їх просто інкубаторськими.
Отож народився в колгоспному інкубаторі півник Куррр. Був він жвавий, невстрійливий, ніколи не слухав бригадира Христі. Бригадир Христя одвернеться кудись на мить, а півника Куррра вже й близько немає!
— Ой півнику, півнику! — казала йому не раз бригадир Христя. — Добром твої мандри не скінчаться.
— А якось-то буде,— відповідав Куррр.— Лис мене не наздожене, від Вовка втечу.
Та й знову в ліс. І наскочив на Вовка. Побачив півника Сірий — і до нього. Клацнув зубами:
— Ага, піймався?! Ану, побачу, як ти втечеш від мене!
Роззявив Вовк пащу і до півника.
Куррр так і вмер. Видима смерть страшна.
Тим часом Вовк глянув на півника ще раз. А він стоїть перед ним такий бідолашний, такий маленький.
«Небагато з нього наїдку,— подумав Вовк.— Як би його так зробити, щоб замість оцього голопузого пискляти жирну курку з’їсти»?
Поміркував, поміркував і каже півникові:
— Знаєш що, Куррр? Я тебе їсти не буду. Жаль мені тебе. Але мені хотілося б зустрітися і погомоніти з твоєю мамою — товстою Квочкою. Десь гарна вона Курка,— говорив він далі,— коли зуміла народити і виховати такого славного хлопчика, як ти. Приведи її сюди, в гай. Ми тут погуляємо, послухаємо, як Синичка співа, як сюрчать коники. Добре?
Зрадів Куррр, каже:
— Добре. Я її приведу. Почекайте, Вовче, тут. Я побіжу на ферму і одразу ж назад.
І побіг. По дорозі зачепився за бур’янину, мало не впав. Вовк сердито гукнув, бо добре їсти хотілося:
— Та не плентайся, а мерщій біжи. І повертайся з мамою. Чуєш? З мамою, мамою, мамою!
— Та чую,— одкинувши бур’янину, весело відповів півник і помчав. А як уже відбіг далеченько, спинився на горбочку і закричав:
— А в мене мами немає! Я ж — інкубаторський!