Ідеальна жінка
Я хочу розповісти вам, докторе, сумну історію одного вченого. Ви знаєте, що таке вчені? Це такі собі сумирні істоти, котрі прагнуть усе знати. Вони поводяться абсолютно безглуздо: ціле життя виснажують себе працею, щоб кінець кінцем заявити: «Я знаю, що я нічого не знаю».
Герой моєї сумної історії належав до типу вчених, яких ми звемо винахідниками. Тобто він був одним із тих, хто присвячує життя пошукам того, чого іншим не пощастило знайти. Добра в цьому, звісно, ніякого, бо вони тільки ускладнюють життя нормальним людям, котрі, подібно до нас з вами, схильні до життя спокійного, безтурботного, вільного від будь-яких зайвих ускладнень.
Мій винахідник звався Херонімо. Був він скептиком і, звісно ж, розчарованим у житті. На своєму віку він звик долати всілякі перешкоди, і душа його набула гарту, притаманного хіба що активним політикам. Недовірливий, підозрілий та хитрий, як вони, Херонімо, хоч і дістався вершин науки, був пройнятий забобонним страхом щодо людей. Про них він не відав анічогісінько. Але над усе боявся жінок, або — коли волієте, щоб я висловлювався поетично,— він боявся кохання. Від цієї пошесті Херонімо сахався, як від не помітної сторонньому оку, жахливої прокази. В цьому полягала, докторе, його проблема, оскільки саме його єство прагнуло любові.
За часів юності Херонімо, досить віддалених, одне з чарівних, незбагненних створінь, котрих ми домовилися звати жінками, зруйнувало всяке бажання кохати в безталанній душі молодого вченого (за допомогою такої природної речі, як зрада). Він присягнувся, що більше ніколи не закохається, доки не зустріне жінку справді ідеальну. І оскільки вчений, що поважає себе, не стане пасивно чекати, поки інші винайдуть те, чого він потребує, Херонімо сам узявся до роботи. Подумайте, любий докторе,— не як учений, а як нормальна людина.— і ви побачите, яку нечувану безглуздість заходився шукати Херонімо. Цей безвідповідальний учений, цей невіглас, з океану того, що можна винайти, заповнявся створити ідеальну жінку. Ніби не вистачало йому всіх уже Існуючих різновидів жінок: сестер — рідних та двоюрідних, родичок, друкарок, наречених, коханок та ще багатьох-багатьох інших.
П’ятнадцять років просидів Херонімо, заглиблений у формули, креслення, проекти, і вклав нарешті подув божий в машину, що рухалась, розмовляла і мислила, покірна його волі. Машина була — сама досконалість. Така жінка ніколи не зрадять, ніколи не стане занадто погордливою, легковажною або кокетливою — тому що думатиме не маленьким курячим мозком, який буває у жінок, а за допомогою мозку вченого. Він, він сам, власними руками створив для себе ідеальну жінку.
Коли все було зроблено, Херонімо трохи завагався, обираючи матеріал для імітації тіла. Підробивши подув божий, мусив тепер відшукати ту неповторну глину, з якої виліплено було нашу праматір Єву. Спочатку він ладен був виточити свою жінку з дерева — але надто багато вад вона б мала: твердість тіла, сила-силенна дошкульних скалок і, головне,— постійна небезпека того, що в деревині заведеться шашіль. Те, що ця мікроскопічна істота може з’їсти у когось жінку,— річ, звичайно, найнеприємніша. Отже, деревині було відмовлено.
Згодом Херонімо подумав про гіпс, але жінка була б дуже холодною, до того ж нагадувала б статую. Метал зробив би її надто подібною до машини — бездушної, неживої речі.
Врешті-решт він зупинився на воску, який найбільше нагадував йому людське тіло. Віск мав багато переваг над іншими матеріалами. На той випадок, якби Ідеальна жінка занадто сподобалась якомусь другові, чоловік миттю змінив би їй обличчя, зробивши кілька мазків пензлем або вставивши їй очі зі скла іншого кольору. Вона не наїжачиться скалками, як дерев’яна, не буде холодною, подібно до гіпсової або металевої. Природно, їй загрожувала б небезпека одного чудового дня розтанути просто у ваших обіймах. Але цьому легко запобігти, якщо не піддавати її занадто дії тепла й підтримувати в домі завжди помірну температуру. Обравши таки віск, наш учений замовив скульпторові фігуру (в неї мусять бути такі й такі пропорції, це щоб було таке, а те — отаке, тут треба зробити так, а там — отак). Замовляючи для себе жінку, він передбачив всі деталі — ніби віддавав шити костюм і вимагав зробити піджак приталеним, з трьома ґудзиками й довгими рукавами.
Незабаром йому доставили чарівну біляву ляльку з чорними як ніч очима Надзвичайно обережно встановив він мз шину і, сповнений хвилювання, побачив, як за його мовчазним наказом ідеальна жінка розводить руки, пригладжує волосся і млосно поглядає навкруги чарівними очима з темного скла.
Усе йшло якнайкраще. Херонімо упевнився в тому, що винайшов Ідеальну жінку. І був недалекий від істини. Його щастя тривало б, напевно, дуже довго, якби його не осяяла ідея Баутісти. Зараз ви побачите, докторе, як небезпечно брати на себе функції Творця — рано чи пізно той, хто насмілився на таке, заплатить за своє зухвальство.
В захваті від ідеальних результатів, які дало створення ідеальної жінки, Херонімо вирішив, що непогано було б мати на додачу й ідеального слугу. За три місяці було виготовлено другу машину. А коли скульптор приніс манекен І штучна душа з’єдналася зі штучним тілом, народився ідеальний слуга на ім’я Баутіста.
Коли Херонімо випадково побачив що ті двоє цілуються, душа вченого мало не покинула його тіло. Ідеальна жінка, плід його п’ятнадцятирічної праці, зустріла Ідеального чоловіка в образі штучного слуги Баутісти. Витвори Херонімо — його суперчоловік і супержінка — виявилися настільки досконалими, що навіть відчули крик плоті і з’єднали в поцілунку свої воскові вуста, які негайно ж почали танути. І все це попри мудре керівництво свого ученого творця!
Ні-ні, докторе, це ще не все. Історія на цьому не закінчується. Херонімо знов відокремив штучні тіла від штучних душ, знищив усі описи й креслення свого найгеніальнішого винаходу, поклав обидві ляльки, які знов перетворилися на нерухомий, холодний віск, у горно, де вони й розтанули.
Хочете знати, чим скінчив Херонімо? Сказати щиро, докторе, мені це невідомо. Але цілком можна припустити, що він одружився зі своєю куховаркою, і вона, народжуючи Херонімо міцних дітлахів і готуючи смачні наїдки, не раз примушувала його замислитись, чи не знайшов він нарешті ідеальну жінку.
