Бріф, бруф, браф

Два хлопчики гралися у дворі, вигадуючи свою таємну мову, що її ніхто інший не зрозумів би.

— Бріф, браф,— мовив перший.

— Браф, броф,— відповів другий.

І обидва зареготалися.

На балконі другого поверху сидів добродушний старий синьйор і читав газету, а з вікна, що навпроти, виглядала не зла і не добра стара синьйора.

— От дурна дітвора,— сказала синьйора.

Старий синьйор їй відповів:

— Я з вами не згоден.

— Невже ви зрозуміли, що вони говорять?

— Авжеж, зрозумів. Перший сказав: «Який сьогодні гарний день!», а другий відповів: «Завтра буде ще кращий».

Синьйора наморщила носа, але змовчала. Хлопчики знову заговорили своєю мовою:

— Мараскі, барабаскі, піпірімоскі,— сказав перший.

— Бруф,— відповів другий.

І обидва зареготалися.

— Невже ви й це зрозуміли? — сердито вигукнула стара синьйора.

— Авжеж, зрозумів,— відповів, усміхаючись, старий синьйор.— Перший сказав: «Як добре жити на світі!», а другий відповів: «Який гарний світ!»

— Невже таки світ гарний? — допитувалася синьйора.

— Бріф, бруф, браф,— відповів старий синьйор.