Лягла зима. Завіяло дороги…

* * *

Лягла зима. Завіяло дороги.
Тремтять хати від холоду. Клуні
Ховають жито, миршаве і вбоге.
Мороз погрози пише на вікні.

О, бідний той, хто крізь завої сині
Іде самотньо, мовчки, без мети:
Лише гуртом і пущі, і пустині
З піснями, з гуком можна перейти.

І в час, як білі пави ронять пір’я
На тишу сіл, на хорі городи,
Виходжу на засніжене подвір’я —
І раптом стану юний і радий.

Бо по дорозі, з бідними саквами.
Та з міццю думки, волі і руки,
Несхиблено, непереможно, прямо
У дальню даль простують юнаки.

Колись шукали істин Піфагори
І для жерців горів огонь наук,—
Тепер всесвітні перелоги оре
У вбогу свитку вдягнений селюк.

Він дасть землі, Минула новочасний,
Незнану міць — і процвіте земля,
І стане лан — як стан злотопоясний,
І нові вруна випестить рілля.

Ідуть і йдуть… А на порозі мати
Залатаним махнула рукавом…
І пада сніг лапатий, волохатий
Спокійно й величаво над селом.

1925