Як я була Дідом Морозом
Ох, стомилася… А присуньте-но мені отого ослінчика під ноги. Ось так, одразу й полегшало.
Бач, скільки вас зібралося в мене — аж у хаті тісно! Та я люблю, коли в мене веселенько гомонять. Сідай, Яринко, під грубку, і ти, Андрійку, присувайся ближче. А отой здоровезний паруб’яга чого носом підшморгує? Змерз? Ходи ближче… О, та це ж наш Сашуньо! І не впізнала відразу, зовсім дорослий хлопчина. А пам’ятаєш, як ти було з мамою диб-дпб у дитячий садок? Всіх вас пам’ятаю отакісінькими, всі ви на моїх очах на ноги зіп’ялися. А пригадуєте, як «Морозиво» на моєму лотку вперше прочитали? Я ж бо вже років з десять продаю тут, на площі, поміж дитсадком і школою, морозиво. Тільки й чуєш: «Бабусю Морозівно. мені вершкового! Бабусю Морозівно, а мені шоколадного!»
Питаєте, чому мене Морозівною кличуть? Ні, ні, не тому, що морозиво продаю. А тому, що колись наш Сашуньо-богатир тоді ще пішки під стіл мандрував — була я Дідом Морозом. Ось не пирхайте, бо таки була. Хочете — розповім?
Сталося це взимку, під Новий рік. Холоднеча, вітрисько шмагає такий пекучий, що аж-аж-аж! Не стала я продавати морозиво – хто купуватиме? Так ото була я того дня вдома і чую, що сусіда мій, Петро Степанович, з роботи повернувся раненько. Стінка у нас тонка, то й чую: все він ходить та кашляє.
Петра Степановича всі ви добре знаєте, бо він же на нашій вулиці найголовніший Дід Мороз. Щороку до дитячого садка за Діда Мороза
ходить. Дарма, що з себе такий сухенький та делікатний, а як вдягнеться у білий кожух та причепить ватяну бороду з вусами, то живісінький вам Дід Мороз!
А як заговорить, та все віршами — аж серце сміється.
І того вечора мав мій сусіда до дитячого садка за Діда Мороза йти. Та чую — стогне так жалібно… Зайшла я до нього. «Що з вами, Петре Степановичу?» — питаю. А той уже в ліжку лежить, горло теплою хусткою обмотав. Побивається, що ніяк йому у дитячий садок за Діда Мороза піти.
«Ось покиньте стогнати,— прошу його, — кажіть краще — чим допомогти зможу?»
Попросив він мене піти мерщій і дитячий садок і сказати, що Дід Мороз застудився на хурделиці.
Ну, пішла я. Побачили мене малята, зраділи, думали в гості до них завітала. А я моргнула тихенько виховательці, вийшли за двері, я все їй і сказала. Засмутилась вона, мало не плаче: що робити без Діда Мороза, де тепер такого справного, як Петро Степанович, дістанеш? Бо ж ялинка без Діда Мороза, мов та пісня без голосу.
Подумала я, подумала та: «Не журіться, давайте вже я вам за Діда Мороза побуду. Хоч і не знаю я віршиків Морозових, але своїх примовок вдосталь маю, якось обійдемось. Ще й затанцюю, аби лишень підлога піді мною не проломилася. Одного боюся, що не налізе на мене Морозячий кожух, бо я людина дебела та й зростом нівроку,— Петро Степанович маківкою мені тільки до плеча сягає».
Так і вирішили — бути мені Дідом Морозом. Припасували довгу ватяну бороду, вуса, наліпили брови, ледве нацупили на мене поцяцькований срібними зірками кожух, дали в руки добру палицю… Ох, та й дідуган з мене вийшов! Насилечки в двері протиснулася.
А в залі, біля ялинки, вже дітлашки мої знайомі Діда Мороза виглядають.
Набрала я повні груди повітря та басом як загримлю від порога: «День добрий вам у хату!»
Матінко моя, що тут сталося! Як порскне малеча в різні боки та як заверещить з переляку! Зроду ж такого здоровенного дідиська не бачили.
Тямлю — лихо, дітей налякала. То я швидше бороду з себе — смик, вуси — скуб, ціпок геть відкинула і вже не чужим, своїм звичайним голосом гукаю:
— Та куди ж ви, мої малесенькі? Та чого ж ви полякалися, мої ріднесенькі? Та це ж я, хіба ви не бачите?
Визирають вони з-за ялинки, мов зайчата з кущів. Поволеньки посміливішали, а як упізнали мене, то знову — як заверещать! Тільки вже не з переляку, а з радощів. Кинулися до мене, сміються, обняти намагаються. Тільки ж — як мене обнімеш? Хіба що навколо оббіжиш…
Отак я й була Дідом Морозом. Недовго, а таки була!
І з того часу стали всі на нашій вулиці називати мене бабусею Морозівною.
Ну що, голуб’ята, зігрілися? А тепер — шугайте мерщій по домівках, бо вже геть звечоріло. А взавтра до бабусі Морозівни по морозиво приходьте.
