Баба Завірюха

У пралісі, у лісі
Палац стоїть чудовий:
Самі перлини в стрісі,
А зруб увесь льодовий.
Поміст, як сонце, ясний,
А постіль — білі пухи.
Такий-то дім прекрасний
У баби Завірюхи!
А баба Завірюха
Мороза-діда має;
Та баби дід не слуха,
Де хоче, там гуляє.
По селах ходить в нічку,
Як згасне промінь сонця,—
То міст кладе на річку.
То квіти на віконця.
А баба все сердита,
Що дід собі гуляє,—
В метелицю сповита,
Шляхи всі замітає.
Холодним вітром дмуха,
Кладе замети всюди,
Щоб дід бабусю слухав
І не ходив нікуди.