Ялинка

Раз я взувся в чобітки,
Одягнувся в кожушинку,
Сам запрігся в саночки
І поїхав по ялинку.
Ледве я зрубати встиг,
Ледве став ялинку брати,
А на мене зайчик — плиг!
Став ялинку віднімати.
Я — сюди, а він — туди…
«Не віддам,— кричить,— нізащо!
Ти ялинку посади,
А тоді рубай, ледащо!
Не пушу, і не проси!
І цяцьками можна гратись:
Порубаєте ліси —
Ніде буде і сховатись».
А у лісі скрізь вовки,
І ведмеді, і лисиці,
І ворони, і граки,
І розбійниці-синиці.
Страшно стало…
«Ой, пусти!
Не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости,—
Я не буду більш ніколи!»
Низько, низько я зігнувсь,
І ще нижче скинув шапку…
Зайчик весело всміхнувсь
І подав сіреньку лапку.