Розділ восьмий. В дорогу

Наповнення кулі теплим повітрям нарешті було закінчено. Знайко звелів прибрати котел і власноручно перев’язав вірьовочкою гумову трубку, щоб тепле повітря не виходило з кулі. Після цього він наказав усім сідати в кошик. Першим заліз Поспішайко, за ним поліз Пончик і ледь не впав на голови іншим коротулькам. Він був товстенький, всі кишені в нього були набиті всякою всячиною: де цукор лежав, де прянички. До того ж він надягнув про всяк випадок калоші, а в руках тримав парасольку. Спільними зусиллями Пончика всадовили в кошик, а за ним почали сідати інші малюки. Сахарин Сахаринович Сиропчик метушився навколо кошика і всіх підсаджував:

— Сідайте, будь ласка, — казав він. — Влаштовуйтесь зручніше. Місця на повітряній кулі усім вистачить.

— Ти теж сідай, — відповідали йому.

— Я ще встигну, — говорив Сиропчик. — Головне, щоб ви сіли! — Він послужливо підтримував усіх під руки, підштовхував знизу.

Нарешті всі позалазили в кошик. Тільки Сиропчик зостався внизу.

— Чому ж ти не сідаєш? — запитали його.

— Може, мені краще не сідати? — сказав Сиропчик. — Я дуже товстенький. Вам і без мене там тісно. Боюсь, що перевантаження буде.

— Не бійся, ніякого перевантаження не буде

— Ні, братці, летіть без мене. Я вас тут підожду. Нащо мені турбувати вас.

— Нікого ти не потурбуєш, — відповів Знайко. — Сідай. Як уже всі вирішили летіти, то й полетимо разом.

Сиропчик нехотя поліз у кошик, і тут раптом трапилось непередбачене лихо. Кошик разом з кулею миттю сів на землю.

— От так полетіли! — засміявся на паркані Мікроша.

— А ти чого смієшся? — крикнув на нього Топик. — Тут нещастя, а він сміється!

— Яке там нещастя, — відповів Скелко. — Просто ця куля розрахована на п’ятнадцять коротульок. Шістнадцяти вона не Може підняти.

— Значить, не полетять? — спитав Топик.

— Прнйдеться когось одного залишити, тоді полетять, — відповів Скелко.

— Мабуть, Незнайка залишать, — сказала Мушка.

Сиропчик, який боявся летіти на повітряній кулі, зрадів і сказав:

— Ну от, я ж казав, що перевантаження буде. Краще я вилізу.

Він уже задер ногу, щоб вилізти, але тут Знайко взяв один мішок з піском і викинув з кошика. Кошик одразу полегшав, і куля знову піднеслася угору. Тут тільки всі й зрозуміли, для чого Знайко велів покласти в кошик мішки з піском. Всі заплескали в долоні, а Знайко підніс угору руку й звернувся до коротульок з промовою.

— До побачення, братці! — вигукнув він. Ми летимо в далекі краї. За тиждень повернемось додому. До побачення!

— До побачення! До побачення! Щасливої дороги! — закричали малюки та малючки й почали махати руками і капелюшками.

Знайко дістав з кишені ножик і перерізав мотузку, якою була прив’язана корзина до куща. Куля повільно знялася, зачепилася боком за гілку куща, але тут же одчепилася і швидко полетіла у височінь.

— Ура! — закричали коротульки. — Хай живе Знайко і його товариші! Ура-а!

Усі плескали в долоні, підкидали вгору капелюшки. Малюнки на радощах обнімалися. Мушка й Кнопочка навіть поцілувались, а Маргаритка заплакала.

Куля тим часом піднімалась вище й вище. її зносило вітром у бік. Незабаром вона перетворилася на маленьку цяточку, і її ледве було видно в небесній блакиті. Скелко заліз на дах будинку й став дивитися на цяточку у свою трубу. Поруч, на самому краю даху, стояв поет Квітонька. Склавши на грудях руки, він дивився на радісних малюків і, здавалось, про щось думав. Раптом. Квітонька розставив широко руки і закричав на весь голос:

— Вірш! Слухайте вірш!

Навколо одразу стихло. Всі задерли голови й дивилися на Квітоньку.

— Вірш! — зашепотіли малюки й малюнки. — Зараз буде вірш.

Квітонька ще підождав, щоб настала повна тиша. Потім простяг до неба руку, покашляв трохи, потім сказав ще раз:

— Вірш!

І почав читати щойно складений вірш.

Гігантська куля, повна пари.
Знялась недаром аж до хмари.
Наш коротулька, хоч не птиця,
Літати він однак годиться.
Ніяких перешкод нема
Тепер для нашого ума!

Ну й галас тут зчинився! Всі знову заплескали в долоні. Малюки стягли Квітоньку з даху й понесли на руках додому, а малюнки зривали пелюстки з квіток і кидали їх Квітоньці. У цей день Квітонька прославився так, наче це він придумав повітряну кулю і полетів на ній у піднебесся. Його вірш всі вивчили напам’ять і розспівували на вулицях.

Довго ще в цей день то тут, то там можна було чути:

Ніяких перешкод нема
Тепер для нашого ума!