Розділ п’ятий. Як Незнайко катався на газованому автомобілі

Механік Гвинтик і його помічник Шпунтик були дуже хороші майстри. Вони були схожі один на одного, тільки Гвинтик був вищенький, а Шпунтик трошечки нижчий на зріст. Обоє ходили в шкіряних куртках. З кишень їхніх курток завжди стирчали гайкові ключі, обценьки, напильники та інші залізні інструменти. Коли б куртки були не шкіряні, то кишені давно вже повідривалися б. І картузи були на них шкіряні з окулярами-консервами. ЦІ окуляри вони одягали під час роботи, щоб не запорошити очей.

Гвинтик і Шпунтик цілими днями сиділи у своїй майстерні і лагодили примуси, каструлі, чайники, сковорідки, а коли нічого було лагодити, робили триколісні велосипеди й самокати для коротульок.

Одного разу Гвинтик і Шпунтик нікому нічого не сказали, зачинились у своїй майстерні і почали щось майструвати. Цілий місяць вони пиляли, стругали, клепали, паяли й нікому нічого не показували, а коли місяць минув, то виявилось, що вони зробили автомобіль.

Цей автомобіль працював на газованій воді з сиропом. Посеред машини було приладнане сидіння для шофера, а перед ним був бак з газованою водою. Газ із бака проходив по трубці в мідний циліндр і рухав залізний поршень. Поршень під тиском газу рухався то туди, то сюди й крутив колеса. Зверху над сидінням була прироблена банка з сиропом. Сироп по трубці протікав у бак і служив для змащування механізму. Такі газовані автомобілі були дуже поширені серед коротульок. Але в автомобілі, що його сконструювали Гвинтик і Шпунтик, було одне дуже важливе вдосконалення: збоку до бака була прироблена гумова трубка з краником для того, щоб можна було попити газованої води на ходу, не зупиняючи машини.

Поспішайко навчився керувати цим автомобілем і, якщо кому-небудь хотілося покататись, Поспішайко катав і нікому не відмовляв. Найбільше любив кататись на автомобілі Сиропчик, бо під час поїздки він міг досхочу напитися газованої води з сиропом.

Незнайко теж дуже любив кататись на автомобілі, і Поспішайко часто його катав. Але Незнайкові захотілося самому навчитись водити автомобіль, і він почав просити Поспішайка:

— Дай мені поїздити на автомобілі. Я теж хочу навчитися керувати.

— Ти не зумієш, — сказав Поспішайко. — Це ж тобі машина! Тут розуміти треба.

— А що тут розуміти, — відповів Незнайко. — Я бачив, як ти керуєш. Смикай за ручки та крути руль. Все просто.

— Це тільки здається, що просто, а насправді важко. Ти й сам уб’єшся і машину розіб’єш.

— Ну, гаразд, Поспішайку! — образився Незнайко. — Попросиш ти в мене що-небудь, я тобі теж не дам.

Одного разу, коли Поспішайка не було вдома, Незнайко заліз в автомобіль, що стояв на подвір’ї, і почав смикати за підойми і натискувати на педалі. Спочатку в нього нічого не виходило, потім машина раптом заторохтіла й поїхала. Коротульки побачили це й повибігали на двір.

— Що ти робиш? — закричали вони. — Уб’єшся!

— Не вб’юся, — відповів Незнайко й тут же наїхав на собачу будку, що стояла посеред двору.

Трах-та-ра-рах! Будка розпалась на тріски. Добре, що Булька встиг вискочити з будки, а то Незнайко і його задавив би

— От бачиш, що ти наробив! — закричав Знайко. — Зупинися зараз же.

Незнайко злякався, хотів зупинити машину і смикнув за якусь ручку. А машина замість того, щоб зупинитися, поїхала ще швидше й налетіла на альтанку. Трах-та-ра-рах! Альтанка розпалась на шматочки. Незнайка з ніг до голови засипало трісками. Одною дошкою дістало по спині, другою тріснуло по потилиці. Незнайко вхопився рукою за руль і давай крутити. Автомобіль гасає по двору, а Незнайко кричить на всю горлянку:

— Братці, одчиніть швидше ворота, а то я тут все перетрощу!

Коротульки відчинили ворота, Незнайко виїхав із двору і помчав вулицею. Почувши шум, з усіх дворів вибігли коротульки.

— Бережись! — кричав Незнайко і мчав уперед.

Знайко, Якосьбудько, Гвинтик, лікар Пілюлька та інші коротульки бігли за ним. Але де там! Вони не могли його догнати. Незнайко кружляв по всьому місту й не знав, як зупинити машину.

Зрештою автомобіль домчався до річки, упав з крутого обриву й перекидом покотився униз. Незнайко випав з машини й лежав на березі, а газована машина впала в річку й потонула.

Знайко, Якосьбудько, Гвинтик і лікар Пілюлька підхопили Незнайка й понесли додому. Всі думали, що він уже мертвий.

Вдома його поклали на ліжко, і лише тут Незнайко розплющив очі. Він оглянувся і спитав:

— Братці, я ще живий?

— Живий, живий, — відповів лікар Пілюлька. — Тільки лежи, прошу тебе, тихо, мені тебе оглянути треба.

Він роздягнув Незнайка й почав оглядати. Потім сказав:

— Дивно! Всі кістки цілі, тільки синяки є та декілька скабок.

— Це я за дошку спиною зачепився, — сказав Незнайко.

— Доведеться витягати скабки, — похитав головою Пілюлька.

— А це боляче? — злякався Незнайко.

— Анітрошки. Ось дай я зразу найбільшу витягну.

— Ой! — заверещав Незнайко. — Ай-ай!

— Що ти? Хіба болить? — здивувався Пілюлька.

— Ще як болить!

— Ну, потерпи, потерпи! Це тобі тільки так здається!

— Ні, не здається! Ой-ой! Ай-я-й!

— Ну, чого ти кричиш, наче я тебе ріжу? Я ж тебе не ріжу.

— Болить! Сам казав, що не болітиме, а тепер болить.

— Ну, тихше, тихше! Ще одну скабку треба витягти.

— Ой! Не треба! Не треба! Краще я із скабкою буду!

— Не можна! Наривати почне.

— Уй-уй-уй!

— Ну, вже все. Тепер треба тільки йодом помазати.

— А це боляче?

— Ні, йодом не боляче. Лежи спокійно.

— А-а-а!

— Не галасуй, не галасуй! На машині кататись любиш, а потерпіти трошки не любиш!

— Ой, пече як!

— Попече та й перестане. Зараз я тобі градусник поставлю.

— Ой, не треба градусника! Не треба!

— Чому?

— Буде боліти!

— Та від градусника не болить!

— Ти тільки кажеш, не болить, а потім болить!

— От чудний! Та хіба я тобі ніколи градусника не ставив?

— Ніколи

— Ну ось тепер сам побачиш, що це не боляче, — сказав Пілюлька й пішов по градусник.

Незнайко схопився з ліжка, стрибнув у відчинене вікно і втік до свого приятеля Гунька. Лікар Пілюлька повернувся з градусником, дивиться, а Незнайка нема.

— От і лікуй такого хворого! — пробурчав Пілюлька. — Його лікуєш, лікуєш, а він вистрибне у віконце і втече. Ну, куди це годиться!