Розділ двадцять восьмий. Примирення

На другий день відбувся бал, якого всі так нетерпляче ждали. Довкола танцювального майданчика красувалися мальовничі ятки. Вони виблискували яскравими фарбами, неначе писанки. Над майданчиком були протягнуті вірьовочки, на яких погойдувались різнокольорові ліхтарики й прапорці. Прапорцями й ліхтариками були прикрашені всі навколишні дерева. Кожна деревина була схожа на новорічну ялинку.

На другому поверсі альтанки, що була прикрашена квітами, розмістився оркестр з десяти малючок. Кожна малючка грала на арфі. Тут були зовсім малесенькі арфи, і їх доводилося тримати на руках; були й великі арфи, які стояли на підставці, а одна арфа була просто велетенська. Щоб грати на ній, треба було вилазити на драбинку.

Ще задовго до балу навколо танцювального майданчика зібралося багато малюків і малючок. Всі чекали гостей із Зміївки. Першим приїхав Цвяшок. Він був у чистенькій сорочці, умитий, причесаний. Правда, один вихрик на самій маківці ще стирчав, як гребінець у півника, але все-таки було видно, що Цвяшок добре попрацював над своїм чубом.

— Ось тепер ви хороший малюк, — сказала йому Киценька. — Вам, напевно, самому приємно бути таким нарядним і чистеньким.

— Розуміється, — відповів Цвяшок, поправляючи на собі сорочку.

Слідом за Цвяшком приїхали Бублик з Шурупчиком, а за ними почали прибувати й інші жителі Зміївки. Хоч їх ніхто не запрошував, але кожний з них говорив, що приїхав подякувати малюнкам за фрукти, і тут же одержував запрошення на бал.

А Незнайко й справді просидів у кульбабі аж до початку балу. По-правді кажучи, він більше лежав, ніж сидів, тобто, простіше, спав, але як тільки побачив, що малюки починають збиратися, виліз і почимчикував до майданчика.

Малюки побачили його і стали кричати:

— А, брехунець, і ти прийшов! Ану, розкажи, як ти догори ногами летів!

— Ану, розкажи, як ти хмару замість киселю з’їв, — закричав, підскочивши до нього, Пончик.

Незнайко страшенно образився. Він повернувся і пішов, куди очі бачать. Малюки кричали щось услід і сміялися, але він навіть не чув.

Не розбираючи дороги, він дочвалав аж на край міста, набрів там на паркан і набив собі на лобі гулю. Незнайко зупинився, глянув на паркан і прочитав напис: «Незнайко дурень!!»

— Ну, ось, — сказав Незнайко. — Уже про мене починають на парканах писати! — йому так стало жаль себе, так жаль, що й сказати годі! Він притулився до паркана лобом, і сльози потекли з його очей.

— Ой, який я нещасний? — прошепотів він. — Усі тепер з мене сміються. Усі зневажають? І ніхто, ніхто на світі не любить мене?

Він довго стояв, тулячись лобом до паркана, а сльози лились і ніяк не могли зупинитися. Раптом він відчув, що його взяв хтось за плече, і чийсь ласкавий голос промовив:

— Не плачте, Незнайку!

Він повернувся і побачив Синьоочку.

— Не треба плакати, — повторила вона.

Незнайко одвернувся від неї, ухопився руками за паркан і заревів ще дужче. Синьоочка мовчки погладила його по плечу рукою. Незнайко труснув плечем, намагаючись скинути її руку, і навіть дригнув ногою.

— Ну, не треба, не треба бути таким злим, — лагідно говорила вона. — Ви ж добрий, хороший малюк. Вам хотілось показати себе кращим, тому ви і хвастались і обдурювали пас. Але більше ви не будете робити так, правда? Не будете?

Незнайко мовчав.

— Скажіть, що не будете. Ви ж хороший.

— Ні, я поганий.

— Але бувають гірші за вас.

— Ні, я найгірший!

— Неправда! Цвяшок був ще гірший за вас. Ви ніколи не робили таких капостей, що їх дозволяв собі Цвяшок, а, бачите, він виправився. Отже, якщо ви захочете, то теж зможете стати кращим. Скажіть, що більше не будете так робити, й починайте нове життя. Про старе більше не будемо згадувати.

— Ну, не буду! — похмуро буркнув Незнайко.

— Ось бачите, як добре! — зраділа Синьоочка. — Тепер ви постарайтеся бути чесним, сміливим і розумним, будете робити все по-хорошому, й не потрібно буде вигадувати всілякі небилиці, щоб здаватися кращим. Правда?

— Правда, — відповів Незнайко.

Він сумно глянув на Синьоочку і посміхнувся крізь сльози. Синьоочка взяла його за руку:

—  Ходім туди, де всі.

Вони підійшли до танцювального майданчика. Пончик побачив, що Незнайко вертається із Синьоочкою і зарепетував на всю горлянку:

—  Незнайко брехун! Незнайко осел!

—  Розкажи, як ти хмару проковтнув, — закричав Сиропчик.

—  Соромтеся, малюки! — вигукнула Синьоочка. — Нащо ви його дражните?

— А нащо він обманював? — сказав Пончик.

—  Хіба він вас обманював? — здивувалася Синьоочка. — Він обманював нас, а ви мовчали, отже були з ним заодно.

—  Ви не кращі за нього! — вигукнула Сніжинка. — Ви ж знали, що він бреше й хвастає, але ніхто не зупинив його. Ніхто не сказав йому, що це погано. Чим же ви кращі?

— Ми й не кажемо, що кращі, — знизав Пончик плечима.

— Ну й не дражніть його, коли так, — встряла в розмову Киценька. — Інші на вашому місці давно допомогли б йому виправитись.

Пончику й Сиропчику стало соромно, й вони перестали дражнити Незнайка.

Ластівонька підійшла до нього й сказала:

— Бідненький! Ви плакали? Вас ображали! Малюки такі нехороші, але ми не дозволимо дражнити вас. — Вона відійшла вбік і почала шептати малюнкам: — 3 ним треба поводитись ласкавіше. Він провинився і за це покараний, але тепер покаявся і буде поводити себе чемно.

— Звичайно, — підхопила Киценька. — А дражнити — це погано. Він озлиться і стане ще гіршим. А коли його пожаліти, то він більше відчує свою провину й швидко виправиться.

Малюнки обступили Незнайка й почали жаліти його. Незнайко сказав:

— Раніше я не хотів водитися з малюнками й думав, що малюки кращі, а тепер я бачу, що малюки зовсім не кращі. Малюки тільки те й робили, що дражнилися, а малючки заступились за мене. Тепер завжди буду з малюнками дружити.