Розділ двадцять шостий. Повернення Цвяшка

Після того як Цвяшок не прийшов додому, ніхто з жителів Зміївки не наважувався вибратись у Зелене місто. Пішла чутка, що стоголовий дракон скоро поїсть усіх малючок, а потім приповзе у Зміївку й почне жерти малюків. Час ішов, але дракон не появлявся, а замість нього одного прекрасного ранку у Зміївці появився зовсім незнайомий коротулька. Він розповів, що летів на повітряній кулі разом із своїми товаришами і вистрибнув з парашутом, коли куля почала падати. Він приземлився у густому лісі й блукав по хащах і полях, розшукуючи своїх друзів, які полетіли далі на повітряній кулі.

Найдогадливіші читачі, напевно, вже вгадали, що цей незнайомий малюк був не хто інший як Знайко. Замість того, щоб преспокійно повернутися додому, Знайко вирішив розшукати своїх друзів.

Жителі Зміївки розповіли йому, що в Зеленому місті декілька днів тому появилися малюки, які теж летіли на повітряній кулі й розбилися. Двоє з них приходили в Зміївку по паяльник, а потім поїхали назад у Зелене місто разом з шофером Бубликом. Знайко почав розпитувати про цих двох малюків. Коли йому описали їх і сказали, що обоє вони були в шкіряних куртках, він одразу догадався, що це були Гвинтик і Шпунтик. Письменник Метикайло, який теж був тут із своїм бурмотографом і чув цю розмову, підтвердив, що малюків справді звали Гвинтиком і Шпунтиком.

Знайко дуже зрадів. Він сказав, що зараз же піде в Зелене місто, і просив показати йому туди дорогу. Почувши це, жителі засмутились і сказали, що в Зелене місто йти не можна, бо там оселився стоголовий дракон, який пожирає малючок, не говорячи вже про малюків.

— Щось я ні разу в житті не зустрічав стоголових драконів, — недовірливо посміхнувся Знайко.

— Що ви! Що ви! — замахали на нього руками. — А Бублика нашого хто з’їв? Вже скільки днів пройшло, як він повіз у Зелене місто Гвинтика й Шпунтика, та так і не вернувся.

— А Шурупчика хто зжер? — запитали коротульки. — Він теж поїхав у Зелене місто за Бубликом і теж не повернувся. А який чудовий механік був! Усе вмів робити!

— А Цвяшка хто злопав? — наполягали зміївчани. — Ну, цього хоч не шкода, бо — як сказати по правді — поганий коротулька був, проте мусив же хтось його з’їсти!

Знайко замислився. Потім сказав:

— Науці нічого не відомо про стоголових драконів, отже їх нема.

Метикайло сказав:

— Але науці нічого не відомо й про те, що драконів не існує. Отже вони можуть існувати. Коли вже про це говорять, то, мабуть, щось таке є.

— Про бабу-ягу теж говорять, — відповів Знайко.

— По-вашому, виходить, що баби-яги нема?

— Звичайно, нема.

— Облиште ці казки.

— Це не казки. Це баба-яга — казки.

Знайко твердо вирішив іти в Зелене місто, і як жителі не відмовляли його, він все ж таки твердив своєї. Нічого не-вдієш, зміївчани нагодували Знайка, потім вивели на околицю й показали дорогу в Зелене місто. Всі вважали, що він іде на неминучу загибель і, втираючи сльози, прощалися з ним.

У цей час далеко на шляху знялася хмара. Вона швидко наближалась і збільшувалась. Коротульки дременули врозсип, поховалися в будинках і почали визирати з вікон. Всі думали, що це біжить стоголовий дракон. Тільки Знайко не злякався й зостався на вулиці.

Незабаром усі побачили, що до міста наближаються один за одним три автомобілі. Це вони зняли куряву на шляху. На передній машині лежало велике червонобоке яблуко, на другій — спіла груша, а на третій машині вмістилося аж п’ять слив. Порівнявшись із Знайком, машини зупинились, і з них вилізли Бублик, Шурупчик і Цвяшок. Побачивши це, малюки повибігали з будинків, почали обнімати Бублика, Шурупчика й навіть Цвяшка. Всі розпитували про дракона, а як почули, що ніякого дракона нема й ніколи не було, то страшенно здивувалися.

— Де ж ви пропадали так довго? — питали всі.

— Ми збирали фрукти, — відповів Цвяшок.

Ця відповідь викликала в усіх посмішку.

— Інші може й збирали, а ти, напевно, весь час по парканах лазив та вікна бив, — кольнув Метикайло.

— А от і ні! — образився Цвяшок. — Я теж працював. Я… ну, як вам сказати… перевиховався, от!

Бублик і Шурупчик підтвердили, що Цвяшок дійсно перевиховався, що малючки були дуже задоволені його роботою і подарували за це жителям ЗмІївки багато яблук, груш і слив. Малюки зраділи, бо дуже любили фрукти.

Бублик, дізнавшись, що Знайко хоче йти в Зелене місто, згодився відвезти його на своїй машині, і незабаром вони поїхали.

Жителі Зміївки ходили вулицями міста й раділи, що нема дракона, що знайшлися Бублик І Шурупчик, а найбільше тому, що Цвяшок перевиховався. Деякі, правда, не вірили в це перевиховання, підозріло стежили за ним, побоюючись, щоб він знову не почав бити вікна. Згодом Цвяшка побачили на річці. Він сидів на березі в самих трусиках і прав свій одяг.

— Чого це тобі раптом збрело на думку одяг прати? — спитали його.

— Завтра піду на бал, — сказав Цвяшок. — Для цього треба одягтися у чисте й причесатися.

— Хіба в малючок буде бал?

— Буде. Бублик і Шурупчик теж поїдуть. їх теж запросили.

— Ти хочеш сказати, що й тебе запросили? — недовірливо спитали малюки.

— А то як! Розуміється, запросили.

— Ну-ну! — покрутили головами малюки. — Якщо малюнки запросили його на бал, то він таки дійсно перевиховався. Хто б міг подумати!