Розділ двадцять третій. Втеча

Механізація значно полегшила працю, і робота пішла швидше. Обидві машини шугали туди й сюди, розвозячи у підвали фрукти. Яблука й груші возили по одній штучці, а сливи одразу по п’ять. Завдяки механізації багато малюнок звільнилося від роботи. Однак малючки не сиділи, склавши руки. Вони поставили на вулиці дві ятки. В одну принесли газованої води з сиропом, а в другу наносили пирогів, пундиків, коржиків, цукерок. Тепер кожний; хто працював, міг у вільну хвилину закусити й попити водички.

Пончик одразу побіг у» ятку з пирогами й цукерками, а Сиропчик натрапив на газовану воду з сиропом. їх не можна було одігнати від яток.

Раптом трапилася несподівана пригода. Здалека почувся чийсь пронизливий крик, і всі малюки й малюнки побачили в кінці вулиці лікаря Пілюльку, який біг, що було сили. За ним гнався весь персонал лікарні на чолі з Медуницею. Пілюлька був майже голий. На ньому були тільки окуляри й коротенькі трусики. Пілюлька підбіг до дерева й щвидко виліз по стовбуру на самий вершечок.

— Ви чому втекли, хворий? — закричала Медуниця, підбігаючи до дерева.

— Я вже не хворий, — відповів Пілюлька згори.

— Як не хворий? Ми вас ще не виписали, — говорила Медуниця, важко дихаючи від швидкого бігу.

— А я сам виписався, — усміхнувся Пілюлька й показав Медуниці язика.

— Ах ви хвалько! Ми не віддамо вам одежі.

— І не треба, — відповів, посміхаючись, Пілюлька.

— Ви простудитесь і захворієте.

— Хоч і захворію, а до вас не піду.

— Сором! — вигукнула Медуниця. — Ви самі лікар, а не поважаєте медицину.

Вона повернулась і, гордо піднявши голову, пішла. За нею поплентався весь персонал.

Пілюлька побачив, що небезпека більше не загрожує йому, і зліз з дерева.

Малюнки обступили його й співчутливо питали:

— Вам холодно? Ви простудитесь. Хочете, ми принесемо вам одежу?

— Несіть, — погодився Пілюлька.

Пушинка побігла додому й принесла зелененький сарафанчик у квіточках.

— Що це? — здивувався Пілюлька. — Я не хочу одягати сарафанчика. Всі думатимуть, що я малючка.

— Ну й що? Хіба погано бути малючкою?

— Погано.

— Чому? По-вашому, виходить, що ми погані?

— Ні, ви хороші, — зніяковів Пілюлька, — але малюки кращі.

— Чим же вони кращі, скажіть, будь ласка?

— Малюки хоробрі.

— Малючки теж бувають дуже хоробрі.

— А в нас є Гусля. Знаєте, який він музикант? О, ви не чули, як він грає на флейті!

— Чули. А наші малючки грають на арфах.

— А в нас є Тюбик. Ви б побачили, які він портрети малює!

— Ми бачили. Але у вас один Тюбик, а в нас кожна малюнка вміє малювати й навіть вишивати заполоччю. Ось ви, наприклад, могли б вишити таку червону білочку, як оце в мене на фартушку? — спитала Білочка.

— Не зміг би, — признався Пілюлька.

— От бачите, а в нас усі вміють: хочете білочку, хочете зайчика.

— Ну, гаразд, — махнув Пілюлька рукою і почав натягати на себе сарафанчик.

Одягнувшись, він став «дуба», потім підняв угору руки, потім подригав ногами. Побачивши Пілюльку в такому незвичайному наряді, Незнайко пирснув. За ним засміялися інші малюки.

— Як вам не соромно? — обурилась Киценька. — Нічого смішного тут немає!

Але регіт не змовкав. Пілюлька почервонів, як рак, і почав стягати з себе сарафан.

— Ну, навіщо ви? — умовляли його малючки.

— Не треба! — рішуче заявив Пілюлька. — Мені ось принесуть одежу.

— Медуниця не віддасть. Вона в нас строга.

У відповідь на це Пілюлька тільки посміхнувся, але якось загадково, таємниче.

Коли Медуниця повернулась у лікарню, то помітила, що й Бурчун десь зник. Вона кинулась у кладовку й виявила, що невистачає двох комплектів одягу. В кладовці залишився лише одяг Кульки.

Таким чином, вияснився план втечі, задуманий Бурчуном і лікарем Пілюлькою. За цим планом лікар Пілюлька мав тікати голим через вікно. Зловмисники розраховували, що весь персонал лікарні кинеться доганяти його, а тим часом Бурчун вільно пробереться у кладовку й вкраде свій одяг і одяг Пілюльки. План виправдав себе у всіх деталях.

Медуниця ще довго розшукувала Бурчуна, і, поки тривали розшуки, Бурчун сидів тихенько в зарослях лопухів. Правда, сидіти в лопухах — не таке вже веселе діло, але Бурчун був страшенно радий, що вирвався на волю. Він блаженствував і з насолодою дивився на прозоре синє небо, свіжу зелену траву. На його обличчі з’явилась навіть посмішка. Він заклявся ніколи в житті більше не бурчати й радіти всьому на світі, якщо тільки знову не потрапить у лікарню.

Бурчун подумав, що небезпека вже минула, виліз із своєї схованки й наскочив просто на Медуницю, яка розшукувала його. Не довго думаючи, Бурчун кинувся навтікача. Медуниця зняла крик і погналася за ним.

— Держіть його! Ловіть його!

Вони бігли по тій вулиці, де збирали фрукти. Незнайко, лікар Пілюлька, Пончик, Сиропчик і Поспішайко побачили їх і, кинувши роботу, побігли слідом за Медуницею, щоб подивитись, чим кінчиться ця погоня. Притиснувши до грудей вузлик з одягом, Бурчун гнався з вистрибом, повертаючи з однієї вулиці в Іншу. Так він біг, біг і несподівано опинився на березі річки й тут побачив, що бігти далі нікуди. Він з острахом оглянувся. Юрба коротульок швидко наближалася до нього. Попереду всіх, розставивши руки, бігла Медуниця. Бурчун підпустив її близько до себе і, розмахнувшись, жбурнув на неї вузлик з одягом. Вузлик одскочив від голови Медуниці, немов футбольний м’яч. Медуниця скрикнула, зупинилась на якусь мить, почала заточуватись, але потім знову побігла вперед. Бурчун з розгону стрибнув у річку. Винирнувши, він одчайдушно замахав руками, задригав ногами й поплив на середину річки, знімаючи навколо себе хмару бризок.

— Верніть його! Верніть! — закричала Медуниця, зупинившись на березі річки.

— А як його вернеш, коли він уже поплив? — засміявся Незнайко.

— Не смійтеся, — крикнула Медуниця. — Тут дуже швидка течія. Його затягне до мосту, й там він потрапить у вирву.

Бурчун уже був далеко від берега. Течія підхопила його й швидко понесла вниз по річці.

— Всі до мосту! — кричала Медуниця. — Швидко до мосту, може, нам вдасться застерегти його, щоб він не заплив у вирву.

Коротульки кинулися вперед і за кілька хвилин були вже біля мосту. А Бурчуп тим часом вирвався з бистрини на середину річки й уже підпливав до протилежного берега. Та, на свою біду, він оглянувся і побачив, що малюки на чолі з Медуницею теж біжать мостом на цей берег. Злякавшись, Бурчуп повернув і знову поплив на середину річки. Медуниця зупинилась посеред мосту й почала кричати, щоб він плив назад. Незнайко, лікар Пілюлька, Поспішайко й Пончик з Сиропчиком розмахували руками й кричали з усієї сили.

— Куди пливеш? Чого назад? Не треба назад! — кричали одні.

— Назад пливи! Пливи наз-а-ад! — кричали інші.

Такий знявся галас, що Бурчун нічого не міг розібрати. Кінчилось тим, що бистрина знову підхопила його й понесла до мосту. Тут вода крутилася по колу. На краях вирви течія була не дуже швидка, а в центрі воду крутило з такою швидкістю, що утворилась воронка. Коротульки стояли на мосту й з жахом спостерігали, як зникають у цій воронці підхоплені течією тріски, пучки трави, листя дерев. Така доля чекала й Бурчуна. Швидка течія гралась ним, як пір’їнкою. То вона крутила його навколо воронки, то кидала аж до мосту, то знову несла до вирви.

— Наверх пливи! Наверх! — кричали йому малюки.

Хоч Бурчун і не розумів, що означає «наверх», однак уже сам догадався, що йому треба швидше вибратись з цього небезпечного коловороту. Але він вибився з сил і не міг вже подолати несамовиту течію.

— Допоможіть йому! Допоможіть! — благала Медуниця. — Киньте йому вірьовку! Я нізащо не прошу, якщо він утопиться. Це я його довела, бідолаху!

— Бурчуне, підожди, не топися! Зараз ми тобі вірьовку кинемо! — крикнув Незнайко. — Біжи по вірьовку, Пончику!

— Ти краще сам біжи, а то я трохи товстенький і не дуже прудко бігаю, — відповів Пончик.

— От чудило! — сказав Незнайко. — Як же я звідси можу піти? А що, як Бурчун тут без мене втопиться?

— Зараз я принесу, — згодився Поспішайко й швидко побіг по вірьовку.

— Не встигне він із своєю вірьовкою, — сказав лікар Пілюлька. — Треба комусь у воду стрибнути й допомогти Бурчунові вибратись.

— Ось ти й стрибай! — сказав Незнайко.

— Чому я, а не ти? — здивувався Пілюлька.

— Бо мені ще розлягатись треба, а ти й так уже голий. Пілюлька подивився на свої голі руки й ноги, та тільки махнув — не мав що сказати. Почувши цю розмову, Медуниця раптово, без попередження стрибнула у воду й почала тонути. Поки плаття на ній не зовсім намокло, вона ще якось трималась, але потім справи пішли зовсім погано. Вона безпомічно ляскала по воді руками й ногами, раз у раз зникала під водою і пускала бульки.

— От історія! — сказав Незнайко. — Здається, вона зовсім не вміє плавати.

В цей час до мосту під’їхало дві машини. З першої вискочили Бублик, Сніжинка, Синьоочка і ще декілька малючок, з другої Гвинтик, Шпунтик і Поспішайко з вірьовкою в руках. Побачивши, що лікар Пілюлька стоїть на краю мосту в самих трусиках, Гвинтик і Шпунтик підбігли до нього, обв’язали вірьовкою і з допомогою інших малюків почали опускати на вірьовці вниз. Як тільки Пілюлька пірнув у воду, Медуниця побачила його й міцно вхопилася за його руки.

— Піднімай! — закричав Пілюлька й махнув ногою, бо за його руки трималась Медуниця.

Обох лікарів почали піднімати на вірьовці. Оскільки Пілюлька був прив’язаний за пояс, а в руках тримав Медуницю, то підніматися йому прийшлось вниз головою, тобто догори ногами, але це не має істотного значення. Поки все це відбувалося, Бурчуна зятягло в самісіньку гущу вирви й крутило на краго воронки, яка могла в кожну мить поглинути його. Всі рятували Медуницю й не бачили, яка біда загрожує Бурчунові. Тільки Синьоочка помітила це. Не чекаючи, поки звільниться вірьовка, вона кинулась у воду й швидко попливла. В одну мить вона опинилася біля Бурчуна. Схопивши його за руку, Синьоочка почала енергійно гребти вільною рукою вбік від воронки. Відчувши підтримку, Бурчун теж подвоїв старання, однак їх об’єднаних зусиль вистачило тільки на те, щоб втриматися на краю воронки. Так не могло довго тривати, бо сили обох швидко слабшали. Але допомога була вже близько. Як тільки підняли на міст Пілюльку й Медуницю, вільний кінець вірьовки був скинутий у воду. Синьоочці вдалося вхопитись рукою за вірьовку. На мосту побачили й одразу почали тягти вірьовку до себе. За хвилину Бурчун і його рятівниця були вже далеченько од воронки. Першим витягли на міст Бурчуна. Руки його від довгого плавання втомилися, тому він тримався за вірьовку не тільки руками, а й зубами. Він довго не наважувався випустити вірьовку з зубів навіть на мосту, де вже йому ніщо не загрожувало. Потім на вірьовці підняли Синьоочку. Малюнки обступили її з усіх боків, цілували й говорили:

— Яка хоробра! Це перший випадок у нашому місті, щоб малюнка врятувала на воді малюка.

— Нічого хороброго в цьому нема. Мені що, я плаваю добре, а от Медуниця дійсно хоробра. Вона кинулась у воду, забувши навіть, що не вміє плавати.

Медуниця чула, що про неї говорять, і промовила строго:

— Ну, на сьогодні досить розмов. Усім, хто побував у воді, негайно відправитись у лікарню. Давайте машину.

Лікар Пілюлька, Бурчун, Медуниця і Синьоочка сіли в машину, й Бублик одвіз їх у лікарню. Медуниця наказала всім переодягнутися. Лікареві Пілюльці дала вузлик з його костюмом, який одна з нянечок підібрала на березі річки. Бурчунові звеліла поки що одягти костюм Кульки, Синьоочці дала своє запасне плаття. Потім вона примусила кожного проковтнути по якійсь таблетці й відпустила на всі чотири сторони.

Лікар Пілюлька, Бурчун і Синьоочка вернулися на ту вулицю, де малюки збирали фрукти. Малюки оточили Бурчуна й почали поздоровляти з благополучним поверненням із лікарні і врятуванням від злих обіймів вирви. Всі були дуже вражені його веселим виглядом.

— Вперше бачу, щоб Бурчун посміхався, — сказав Якосьбудько.

Малючки теж з цікавістю дивилися на Бурчуна.

— Як вас звати? — спитала Пушинка.

— Бурчун.

— Ви жартуєте!

— Щоб я провалився на цьому місці! — заприсягся Бурчун. — Чому ви не вірите?

— У вас таке добре, привітне обличчя. Вам не підходить це ім’я.

Бурчунів рот розтягся аж до ушей.

— Це я не підходжу до свого імені, — посміхнувся він. — А вас як звуть?

— Пушинка!

— От вам дуже підходить ваше ім’я.

— Ви, як я бачу, дуже вихований малюк і ніколи, мабуть, не ображаєте малючок? — сказала Бурчунові Ластівонька.

— Гм… — зам’явся Бурчун. — Ніколи в житті!

— Хочете на дерево вилізти? — запропонувала Киценька.

— А можна?

— А чому не можна? Ми принесемо вам пилку, будете працювати разом з усіма.

— І мені дайте пилку, — попросив лікар Пілюлька.

— Ви не заслужили, тому що зневажаєте малючок, але ми вам прощаємо, — сказала Киценька.

Малючки принесли ще дві пилки, й Бурчун з лікарем Пілюлькою включилися до роботи по збору врожаю. Бурчун казав, що лазити по деревах значно приємніше, ніж сидіти під замком у лікарні.

— І притому значно корисніше, — додав лікар Пілюлька.

Він вважав, що вгорі повітря чистіше й багатше на кисень, ніж унизу. Тому Бурчун і Пілюлька працювали на самому вершечку дерева.