Розділ двадцять другий. Чудеса механізації

Вранці другого дня Синьоочка прибігла в лікарню і розповіла Медуниці, що малюки, яких виписали з лікарні, не бешкетують, не б’ються на вулиці, а, навпаки, поводять себе чемно й навіть помагають малючкам збирати яблука. Медуниця сказала:

— Це добре, що ви знайшли малюкам підходяще заняття. Я попрошу вас залучити до роботи Небоська й Забудька, які сьогодні виписуються.

— А чи не можна б виписати ще кого-небудь? — попросила Синьоочка. — Шкода тримати малюків під замком, коли для них знайшлася така цікава робота.

— А я ж вчора позачергово виписала Якосьбудька й Поспішайка, — відповіла Медуниця. — Хіба вам мало?

— Мало.

— Ну, можна виписати ще Мовчуна. Він малюк смирний і не набридає мені своїми просьбами.

— А ще кого?

Медуниця начепила окуляри й почала дивитися у список.

— Можна виписати Пончика й Сиропчика. Вони теж смирні. Хоч, по правді кажучи, Пончика не слідувало б виписувати за те, що він їсть багато солодкого. Мені ще не вдалося відучити його від цієї поганої звички. Та якби вже тільки їв! А то набиває собі кишені ласощами і навіть під подушку ховає. Ну, нічого, може, на свіжому повітрі в нього апетит спаде. І Сиропчика слідувало б потримати тут за те, що п’є багато газованої води з сиропом. Однак їх можна виписати за ввічливе ставлення до мене.

Медуниця знову подивилася у список.

— Кульку ще рано виписувати, — сказала вона. — В нього ще не загоїлась нога. Кулька в нас справжній хворий.

— А Бурчуна? — запитала Синьоочка.

— Ні, ні, — вигукнула Медуниця. — Цей Бурчун дуже неприємний суб’єкт. Вічно він бурчить, вічно чимось невдоволений. Він, знаєте, всім нерви псує. Хай сидить тут, щоб не був такий, хоч по совісті кажучи, я з великим задоволенням відправила б і його, і цього противного Пілюльку, який чомусь вважає себе лікарем і весь час намагається довести, що в мене неправильні методи лікування.

— То випишіть їх обох, щоб не набридали вам, — запропонувала Синьоочка.

— Ой, що ви! Нізащо в світі! Ви знаєте, моя люба, що сказав мені недавно цей противний Пілюлька? Він сказав, що я хворих не виліковую, а, навпаки, здорових можу зробити хворими. Яке неуцтво! Ні, я його протримаю тут, поки строк не вийде. Раніш він звідси не піде. Бурчун теж.

Таким чином, Синьоочка добилася, щоб, крім Небоська й Забудька, з лікарні виписали Мовчуна, Пончика й Сиропчика. В лікарні лишилися Кулька, Бурчун і Пілюлька. Кулька мовчки терпів таку несправедливість, бо в нього ще боліла нога, але Бурчун і Пілюлька готові були волосся на собі рвати від досади й сказали, що коли їх до вечора не випишуть, то вони втечуть.

Гвинтик, Шпунтик і Бублик попрокидалися, ледь почало сіріти, і знову взялися за ремонт автомобіля. Сонце було вже високо, як машина, нарешті, зачмихала й мотор почав працювати. Троє друзів вирішили зробити пробний виїзд. Об’їхавши кругом будинку й знявши хмару куряви, вони виїхали за ворота й погналися вулицею. Тут вони побачили малюків і малюнок, що збирали фрукти. На яблуні сиділи Поспішайко, Забудько й Якосьбудько з Небоською. Поруч на груші трудилися Гусля, Мовчун і Дзиґа. Малюнки котили в усіх напрямках яблука.

Незнайко бігав серед них і з захопленням командував:

— П’ять душ туди, п’ять душ сюди! Хватайте це яблуко, котіть його. Здай назад, щоб ви луснули, тут зараз упаде груша! А ви там, вгорі, попереджайте. Рррозійдись, а то я за себе не відповідаю!

Звичайно, все це можна було робити без шуму, але Незнайкові здавалося, що як тільки він перестане кричати, то вся робота припиниться.

Сиропчик і Пончик теж працювали. Вони котили грушу, але груша не хотіла котитися туди, куди треба, а котилася, куди зовсім не треба. Кожний знає, що форма в груші зовсім не така, як у яблука, і якщо її котити, то вона буде крутитися на одному місці, по колу. До того ж груша була дуже м’яка. Впавши з дерева, вона прим’ялася, а Сиропчик і Пончик, котячи, зовсім потовкли їй боки. Вони з ніг до голови вимазалися солодким соком і весь час облизували руки.

— А ви чого там з грушею товчетесь на одному місці? Всю грушу розтовкли! — кричав на них Незнайко. — Чи ви, може, задумали сироп з неї добувати? Я вам покажу сироп!

Зупинивши автомобіль. Гвинтик, Бублик і Шпунтик спостерігали цю картину.

— Гей, Незнайку! — закричав Гвинтик. — А чому у вас механізації нема?

— Та ну вас! — відмахнувся Незнайко. — Тут ось від яблук нікуди діватись, а їм ще механізацію давай. Де я візьму ту механізацію?

— А ось одна машина вже є, — відповів Бублик.

— Хіба машина — механізація?

— Розуміється, механізація. Будемо яблука й груші на машині возити.

— Єсть! — вигукнув Незнайко. — Придумав! Ану, під’їжджайте під дерево, ми зараз скинемо яблуко просто в машину.

— Стривай, так не можна, — сказав Гвинтик. — Коли яблука скидати в машину просто з дерева, то і яблука поб’єш, і машину зламаєш.

— А, по-твоєму, що — на руках яблука з дерева тягти?

— Чому на руках? На вірьовці будемо спускати.

— Єсть! — закричав Незнайко. Ану, малючки, тягніть сюди вірьовку!

Малючки швидко принесли вірьовку. Незнайко взяв її і почав крутити в руках. Він не знав, що робити з вірьовкою, довго дивився на неї. Потім зробив вигляд, наче він до чогось додумався, простягнув вірьовку Гвинтикові і сказав:

— На, орудуй.

Гвинтик перекинув вірьовку через гілку яблуні і звелів Поспішайкові прив’язати кінець вірьовки до хвостика яблука. Другий кінець наказав держати кільком малюнкам. (

— Тепер пиляй! — крикнув він Поспішайкові.

Скоро хвостик був перепиляний, і яблуко повисло на вірьовці. Гвинтик звелів Бубликові підігнати машину під самісіньке яблуко. Малючки почали потихеньку попускати вірьовку. Яблуко спустилось просто в кузов машини. Вірьовку одв’язали, і машина повезла яблуко до будинку.

— Зараз ми приженемо другу машину, — сказав Бублик.

Вони сіли на машину й помчали до гаража, де стояв автомобіль Бублика. За кілька хвилин повернулися з двома машинами. Одна машина почала возити яблука, а друга — груші.

— Бачили чудеса механізації? — вихвалявся Незнайко. — Вам, малюнкам, либонь таке І вві сні не снилося!