Розділ вісімнадцятий. У Зміївці

Місто Зміївка розкинулося на пляжі, біля річки. Дерева тут не росли, тому на вулицях було не так красиво, як на вулицях Зеленого міста. Зате квітів у Зміївці було не менше, ніж у Квітковому місті Будинки тут були теж дуже красиві. Над дахами височіли шпилі, прикрашені зверху або дерев’яними півниками, що поверталися в різні боки, в залежності від напряму вітру, або іграшковими вітрячками, що весь час крутилися. До багатьох вітрячків були прироблені дерев’яні деркачі, які безперервно деренчали. Над містом то там, то сям майоріли паперові змії. Запускати зміїв — найулюбленіша розвага жителів, тому місто й звалось Зміївкою. До цих зміїв жителі приробляли спеціальні гудки. Гудки робляться дуже просто. Стрічка звичайного паперу натягується на ниточку й прив’язується до змія. На вітрі така стрічка паперу тріпонеться і створює досить неприємний звук, схожий на деренчання або гудіння.

Різноголосе гудіння зміїв зливалося з тріскотнею деркачів, і над містом не вщухав гул.

В кожному будинку на вікнах були ґратчасті віконниці. Коли на вулицях міста починалась футбольна гра, якою теж дуже захоплювались жителі, віконниці в будинках закривалися. Ці удосконалені ґратчасті віконниці пропускали в кімнати достатню кількість світла і в той же час прекрасно захищали шибки від футбольного м’яча, який завжди летить чомусь не туди, куди треба, а обов’язково у вікно.

Проїхавши по головній вулиці, машина звернула в провулок і зупинилась біля дощаних воріт. Над воротами височів дерев’яний шпиль, прикрашений зверху блискучою скляною кулею, яка віддзеркалювала в перевернутому вигляді всю вулицю разом з будинками, парканами й машиною, що зупинилася біля воріт з хвірткою.

Водій, якого, до речі, звали Бубликом, виліз із машини, підійшов до хвіртки і натиснув сховану в огорожі кнопку. Хвіртка безшумно відчинилася.

— Заходьте, — запросив Гвинтика й Шпунтика Бублик.— Я вас познайомлю з Шурупчиком. Це дуже цікава особа. От побачите.

Троє друзів увійшли на подвір’я і, завернувши ліворуч, направились до будинку. Піднявшись по невеликих камінних східцях, Бублик відшукав на стіні біля дверей кнопку, натиснув, і двері також безшумно відчинились. Так наші знайомі опинились у кімнаті.

Кімната була зовсім порожня, без меблів, якщо не рахувати гамака, що висів біля стіни. В гамаку, склавши кренделем ноги й глибоко засунувши руки в кишені, лежав коротулька в голубім комбінезоні.

— А ти досі спиш, Шурупчику? — привітав його Бублик. — Уже он ранок давно настав.

— Зовсім я не сплю, а думаю, — відповів Шурупчик.

— Ось познайомся, це майстри Гвинтик і Шпунтик. Їм потрібен паяльник.

— Здрастуйте, сідайте, будь ласка, — відповів Шурупчик.

Гвинтик і Шпунтик розгублено оглянулись, але так і не побачили, на чому тут можна сісти. Та Шурупчик простяг руку, натиснув кнопку, що була в стіні біля гамака, і в ту ж мить біля протилежної стінки появилось три відкидних стільці, зроблених на зразок одкидних стільців у театрі.

Гвинтик і Шпунтик сіли.

— Ви помітили, що в мене все на кнопках? — спитав Шурупчик.

— Одну кнопку натиснеш — відчиняться двері, другу натиснеш — відкинеться стілець, а якщо вам потрібен стіл, то, будь ласка…

Шурупчик натиснув ще одну кнопку. Від стіни одкинулась кришка стола й ледь не вдарила по голові Гвинтика.

— Правда, дуже зручно? — спитав Шурупчик.

— Дивовижно, — підтвердив Гвинтик і почав озиратися, побоюючись, щоб ще щось не впало йому на голову.

— Техніка на грані фантастики, — самовдоволено посміхнувся Шурупчик.

— Єдина незручність, що сидіти можна тільки біля стіни, — сказав Бублик.

— От я і думаю над тим, як його зробити, щоб стільці можна було пересувати, — відповів винахідник.

— А що як узяти та й зробити звичайні стільці? — сказав Шпунтик.

— Це хороша думка! Треба буде придумати простий звичайний стілець, — зрадів Шурупчик. — Адже все геніальне — просте. Ти, брат, видно теж механік?

— Механік, — відповів Шпунтик. — Ми обоє механіки.

— Так вам потрібен паяльник? — спитав Шурупчик.

Він натиснув ще одну кнопку, і приголомшені гості побачили, як гамак почав повільно опускатися. Він опускався до тих пір, поки Шурупчик, який лежав у ньому, не опинився на підлозі.

— Вилізаючи із звичайного гамака, ви можете зачепитись ногою за шнур упасти й розбити собі носа, — сказав Шурупчик, підводячись з підлоги. — В моєму механізованому гамаку ця небезпека, як бачите, повністю усунена. Ви спокійно опускаєтесь разом з гамаком на підлогу і встаєте. А коли вам захочеться спати, ви лягаєте на підлогу, натискуєте кнопку, і гамак сам піднімає вас на необхідну висоту.

Шурупчик почав ходити по кімнаті й натискувати різні кнопки, після чого відкидалися нові столи, стільці, полички, відчинялись дверці всіляких шафок і кладовочок. Потім він натиснув ще одну кнопку й провалився крізь підлогу.

— Ідіть сюди! — почувся за хвилину його голос знадвору. Друзі вийшли у двір.

— Тут у мене гараж, — сказав Шурупчик, підводячи Гвинтика й Шпунтика до кам’яного сарая з широкими залізними дверима.

Він натиснув кнопку, і двері поповзли вгору, як завіса в театрі. За дверима стояла якась дивна багатоколісна машина.

— Це восьмиколісний паровий автомобіль з фісташковим охолодженням, — пояснив Шурупчик. — Чотири колеса в нього знизу й чотири зверху. Машина, розуміється, ходить на нижніх колесах, верхні колеса прироблені на той випадок, якщо машина перекинеться Всі колеса машини поставлені під кутом, тобто похило, завдяки чому автомобіль може їздити боком і навіть на спині, тобто зовсім догори ногами. Таким чином, унеможливлюються будь-які аварії.

Шурупчик заліз у машину, показав, як на ній їздити, а потім продовжував свої пояснення:

— Замість звичайного бака, — сказав він, — у машині устатковано котел для нагрівання газованої води. Пара, що виділяється при нагріванні води, збільшує тиснення на поршень, і завдяки цьому колеса крутяться швидше. Біля котла є банка для приготування фісташкового морозива, яким охолоджується циліндр. Морозиво від нагріву розтає, надходить по трубці в котел і змащує мотор. Машина має чотири швидкості: першу, другу, третю і четверту, а також задній і боковий хід. В задній частині машини є апарат для прання білизни. Білизна переться під час руху на будь-якій швидкості. В спокійному стані, тобто на зупинках, машина рубає дрова, місить глину, робить цеглу, а також чистить картоплю.

Надивившись на цю хитромудру машину, друзі перейшли в майстерню Шурупчика. В майстерні валялися старі поламані велосипеди, самокати й безліч усяких дерев’яних дзиґ і вертушок. Шурупчик довго тинявся по майстерні, розшукуючи паяльник, але ніде його не знаходив. Перевернувши весь мотлох, якого тут було повнісінько, він раптом ляснув себе долонею по лобі й сказав:

— Ах і роззява! Я ж забув паяльник у Метикайла. Доведеться вам проїхатись до Метикайла за паяльником.

— Ну, нічого, на машині швидко доберемось, — сказав Бублик.

— А хто цей Метикайло? — запитав Гвинтик, коли наші друзі, попрощавшись, вийшли за ворота.

— Метикайло — письменник, — відповів Бублик.

— Та невже? — зрадів Шпунтик. — Дуже цікаво з ним познайомитись. Я ще ні разу не розмовляв з живим письменником.

— От ви і познайомитесь з ним. Теж у якійсь мірі цікава особа, — відповів Бублик, сідаючи в машину.