Розділ сімнадцятий. Похід Гвинтика й Шпунтика в місто Зміївку

Вибігайте по порядку
Та ставайте на зарядку.
Гей, не стій отам, як пень,
Починай з зарядки день.

Цю пісеньку про зарядку, яку склав поет Квітонька, виспівували Гвинтик і Шпунтик.

Був ранній ранок, в Зеленому місті ще всі спали, а Гвинтик І Шпунтик уже крокували вулицями, співаючи й на ходу роблячи фіззарядку. їм ще вчора було відомо, що вранці їх випишуть з лікарні, щоб відремонтувати автомобіль. От вони повставали ще вдосвіта й почали вимагати негайної виписки Медуниця, яка більше всього на світі боялася галасу, звеліла швиденько видати їм одежу.

Пісня розбудила багатьох малючок. Вони кинулись до вікон, а деякі навіть повибігали на вулицю.

— Гей, малючки, де тут у вас гараж? — закричав Г винтик.

— Ідіть, я вам покажу, — запропонувала свої послуги одна малючка в червоному капорі й синьому пальтечку з пухнастим коміром, що був зроблений із шкірок чорнобурої гусені.

— Ну, показуй, куди нам — вправо чи вліво? — сказав Гвинтик.

— Праворуч, — відповіла малючка, з цікавістю поглядаючи на їхні шкіряні куртки.

— Пра-во-руч! Кроком руш! — скомандував Гвинтик і, повернувшись, покрокував вулицею. — Ать-два! Ать-два!

Шпунтик ішов в ногу слідом за ним. Малючка, ледве встигаючи, підтюпцем бігла ззаду.

З розгону Гвинтик і Шпунтик проскочили мимо воріт гаража.

— Стійте, стійте! — закричала малючка. — Ви вже проминули гараж.

— Кру-гом! — скомандував Гвинтик.

Обоє повернулись і пішли до воріт. Малючка відчинила хвіртку. Всі троє зайшли у двір, де недалечко від будинку стояв покритий черепицею сарай.

— Ну й гараж! Це просто хлів, а не гараж, — пробурчав Шпунтик, відчиняючи двійчасті двері.

Гвинтик заглянув у сарай і побачив машину.

До гаража підійшло декілька малючок.

— Тут темно, — сказав Гвинтик. — Ану, давайте викотимо машину на двір.

— А вона не їздить, несправна вона, — казали малючки.

— Дарма, ми її руками випхаємо. Ану, підштовхуйте ззаду. Нумо, разом! Іще ра-зок!

Машина заскрипіла. З шумом і скрипом вона виповзла з гаража. Малючки розгублено заглядали під колеса. Гвинтик і Шпунтик миттю залізли під автомобіль.

— У-у! — долітало з-під машини.— Як він зіпсувався! У-у! Гайки нема! У-у-у! Трубка для подачі сиропу лопнула!

Нарешті вони вилізли.

— Ну, давайте сюди гайковий ключ, плоскогубці, молоток, і паяльник, — сказав Гвинтик малюнкам.

— А в нас нічого цього нема.

— Як нема? Що ж у вас є?

— Пилка є. І сокира.

— Ех ви! Сокирою машини не полагодиш. У вас тут поблизу малюки є?

— Малюки тільки в Зміївці є.

— Це далеко?

— Година ходу.

— Це для вас година, а ми скоріше доберемося. Розказуйте, як іти.

— Он праворуч по вулиці, а там далі прямо й прямо. Потім буде дорога полем, по тій дорозі просто, а далі просто в Зміївку потрапите.

— Зрозуміло, — відповів Гвинтик — Ну, кроком — руш! Одставить! — раптом скомандував він. — Ви, малюнки, дістаньте яких-небудь ганчірочок і, поки ми прийдемо, протріть гарненько машину. Машина, братці, вона догляд любить.

— Гаразд, — погодились малюнки.

— Ну, тепер, кроком руш!

Вони пішли. Повернувши праворуч, Гвинтик скомандував:.

— Пісню!

І наші друзі затягнули на все горло:

Ішли ми лісом, йшли ми лугом
Із своїм хорошим другом.
На горбочки підіймались.
Квіточками милувались.

Раптом жабу ми зустріли
І від страху обімліли.
Ми прибігли з лугу вдвох
І сказали: — Ох!

Коли ця пісня скінчилась, вони заспівали іншої, потім ще й ще. Скоро вони вийшли з міста й попростували польовою дорогою. Не минуло й години, як вдалині вже виднілась Зміївка. Саме в цей час Гвинтик і Шпунтик побачили автомобіль, що стояв серед дороги. Підійшовши ближче, вони помітили під машиною коротульку. Голова й груди його ховалися під кузовом, а зверху стирчали тільки ноги в чорних, засмальцьованих штанах.

— Ей, братець — загоряєш? — гукнув Шпунтик.

— Та ось, як бачиш, доводиться загоряти, — відповів коротулька, висовуючи з-під машини свою кучеряву голову.

— А що трапилось?

— Та не везе, клята! Чи то нема подачі сиропу, чи доза газу порушилась. Ніяк не знайду причини.

Коротулька виліз з-під машини й спересердя штовхнув ногою колесо.

На ньому була чорна куртка, така ж засмальцьована, як і штани, здавалося, що вона пошита з шкіри. Як видно, цьому горе-водієві доводилось більше лежати під своєю машиною, ніж їздити на ній та, зрештою, це часто трапляється з багатьма власниками газованих автомашин.

Гвинтик обдивився автомобіль, попорпався у механізмі і, не знайшовши причини, поліз під машину. Щось там зробив, виліз і став, чухаючи потилицю. Потім під машину поліз Шпунтик, за ним знову власник автомобіля. Так вони то лазили по черзі під машину, то стояли, чухаючи потилиці й не розуміючи, в чому справа.

Нарешті Гвинтикові вдалося знайти причину зупинки мотора, і машина завелася. Водій був дуже радий і з вдячністю потис руки Гвинтикові і Шпунтикові.

— Спасибі, братці! Без вас я тут до вечора загоряв би. Ви куди йдете? Сідайте, підвезу.

Гвинтик і Шпунтик розказали йому про мету своєї подорожі.

— Гайковий ключ, плоскогубці й молоток є в мене, можу вам дати. Тільки паяльника нема, — сказав водій.

— А можна дістати паяльник в кого-небудь у вашому місті?

— Чому ні, можна. В нашого механіка Шурупчика все є. Поїдемо до нього.

Всі троє сіли в машину й за кілька хвилин уже були на головній вулиці Зміївки.