Соловей

Годi й уявити собi май без того спiвака, його краси! I ночi тi нашi веснянi тихозорi утратили би весь свiй чар, коли б свiтло ïх тишини, скупаноï в блiдiм сяєвi мiсяця, не мережили дзвiнкi тони солов'ïноï пiснi. Та, мабуть, весна заключила вiчнотривалий договiр з маленьким артистом, бо ледве завiтає вона до нас, ледве першим легатом дуне нове життя в пробуджену природу, а ось уже i соловей почав свою пiсеньку.

Прилiтає з кiнцем травня. Не голосить свого повороту з гарячоï Африки, як крикливi ватаги гусей, бузькiв або журавлiв, нi, вiн прибув непомiченим тихим смерком без шумних оповiсток, бо знає, що першим своïм спiвацьким виступом з'єднає собi гарячих поклонникiв. I ось одного ясного вечора в зеленiм гаю над рiчками чи ставами почувся його величний гiмн, перше вiтання весни на рiднiй землицi. Що за сила тонiв, за глибiнь почуттiв криється в маленькiй гортанi сiроï непочесноï пташини! Спершу квилить вiн тихим, несмiливим голосом, немов пробує, настроює свiй iнструмент. Та заспiв цей недовго триває, згодом могутнiє й одушевляється спiвак, щоб у цiлiй повнотi розвинути усю красу свого голосу… Сиплються короткi, вiдривистi звуки, немов вистрiли в небо линучоï мелодiï вiдтак переходить артист в якiсь нiжнi, омлiваючi тони, то знов затягне високо, розсипається безкiнечним цвiрканням i урве в половинi, продовжуючи лише стиха, немов втомився сам своєю пiснею. Деякi ученi любителi природи пiдслухали спiв солов'я i зiставили його звуки, що подiбнi деколи на звуки мови людськоï…

Найрадше пересиджує соловей в низьких корчиках при землi далеко вiд гамору мiського, вiд гудячоï товпи, що не зрозумiла би його пiснi. Вiн, як справжнiй артист, шукає широкого вiльного простору, тихоï ночi, бо лиш там може вповнi його величавий спiв розливатися. Зате чоловiка не страхається надто. Не показується йому вправдi, але радий, коли хто пристане послухати його пiснi, немов тiшиться, що найшов любителя своïх тонiв. Бо ж треба знати, що соловей свiдомий краси свого голосу i не дасть будь-кому перевершити себе в артистизмi. Солов'ï ведуть за те мiж собою справдiшню боротьбу, сiдаючи один над другим, щоби противника закричати…

На спiв i музику людей соловей незвичайно чутливий. Оповiдають, що, почувши раз молоду дiвчину, що спiвала гарним голосом за фортепiано, влетiв соловей до кiмнати й, упокоєний тонами, бiля нiг ïï загинув. Сила звукiв убила його!..

З початком мая стелить гнiздечко з сухого листя i моху, виложивши всерединi м'яким пiр'ям. Звичайно закладає його в густих корчах близько землi, в мiсцях, найменш доступних оку людини. Самичка кладе вiд 4 до 6 зеленавих яєчок, а коли вона ïх висиджує, приспiвує ïй самчик на близькiм деревi довгими ясними ночами. Не раз i сонце застане ще його, як, примруживши оченята, з тремтячоï вiд звукiв дрiбноï грудi виливає цiлу повiнь величавих тонiв. З кiнцем червня соловей мовкне. Самичка є взiрцевою матiр'ю для своïх маленьких, а коли грозить ïм яка небезпека, старається усiма способами звернути увагу на себе саму. Пiдлiтає й опадає на землю з повислим крильцем, буцiм-то зламаним, або сiдає на дерево i спiває, щоби лиш ворог ïï дорогу дiтвору забув.

Соловей заслуговує на сердечну опiку людей i як артист-спiвак, i як пожиточний птах, бо нищить шкiдливих комах. Народ сiльський, що, живучи бiльше серед природи, пiдглянув не одну ïï тайну, помiтив, що соловей не все з однаковим натхненням спiває.

Причина цiєï змiни лежить в станi повiтря. Коли зараз звечора почне вiн свiй концерт i тужливо лящить цiлу нiч то ворожать з цього довготривалу постiйну погоду. Коли спiває з перервами й аж пiд ранок оживляється в своïх звуках, кажуть, що сльота настане.

Соловей дуже необережний, а при тiм цiкавий, легко потрапляє в кiгтi своïх ворогiв або в сильця, що ïх заставляють деколи на нього пташники. В неволi прив'язується не раз живо до чоловiка i спiває, та пiсня ся не рiвня тiй, що дзвенить на вiльнiм просторi, тiй, що ïï слухає зористе небо, зеленi гаï i рiки прозорi! Ся пiснь пiснь неволi, сумна, уривиста, наче та думка в'язня, що, вiдбившись об мури темницi, назад глухим гомоном повертає в грудь невiльника. Лиш пicнь на свободi справжньою є пiснею!

Тому кожний щирий друг живоï природи повинен берегти свободу солов'ïв i перестерiгати, щоби пуста дiтвора не нищила ïм гнiзда, а ïх не неволила.

Народ наш сердечно любить солов'я, у багатьох пiснях згадує його, а навiть вдалинi вiд рiдного краю не забуває про цього народного спiвака, видно це з цiєï загальнозвiсноï пiсеньки, що не раз розважала наших землякiв помiж чужими людьми, котру i ви, дiти, певно, чули:

Як непомiчено прибув соловей до нас, так i тихцем одного лiтнього вечора покинув. В останнi днi серпня пускається в подорож, летить самiтно звичайно смерком, вiдпочиваючи часто, поки аж залине пiд погiдне небо африканського пiдсоння.