Поет

Коли Рафаель у натхненні
Мадонни обриси священні
Чудовим пензлем змалював, —
Він, власний зрозумівши геній,
Перед картиною упав!
Та скоро захват цей чудесний
Погас у серці молодім;
В утомі, в роздумі німім
Забув він про вогонь небесний.

Так і поет: лиш забринить
У нього мисль, як він розлить
Готовий душу в звуках ліри,
Чарує світ — і в тишині
Співає у солодкім сні
Про вас, душі його кумири!
Та раптом остигає жар,
Стихає серця хвилювання,
Нема й сліда хистких примар!
Та довго ще первісний чар
Живе — можливо, до сконання.

1828