За земельку

Оповідання

Сміялися-танцювали, а молода плакала: вийшла заміж — та після вінця…

— Люблю тебе, Палазю, та не знаєш за що?

— Ха-ха!

— «За що?» — зацвірінькали на повітці горобці.

— За земельку! — гукнув п’яний сват.

— Ги-ги! От диво!

— Ми, Паньчуки, музики: граємо гарно, краще всіх: сватаємо дівчат на врем’я, за земельку, плюємо дурням кислооким, що про гріх лементують… Ми понімаєм діло…

Так сказав сват.

Вона плаче-заливається, проти сонця платком сльози втирає, людей не бачить.

— Не кисни, інвалід! — сказав ласкавий молодий, по-гадючому здавивши очима.

Його обсівають; на перелазі дітвора зібралась шажки ловить, та ба, не кидають: овес та конфети дрібнесенькі з колосками зеленими… летять та в воду падають!

— Староста, пані підстароста, благословіть…

— Дурень ти, Грицьку, вони молоденькі, самі, знаєш, краще… Ну да. От примєром… Став’янський самогон краще… не сивий, правда?

— Не журися,— каже Гальці, старшій дружці, гнучкий клен, бо Палазя вмерла, зотліла…

Гудуть бубни, весілля йде…

— Ой гуляй! Самогону, свате, боярам давай!

Торох, торох по болоту,
Їде Панько на роботу!..

Вечоріло. Над ставом вода парувала; сизо-жовтий туман жита криє, а болотяні віхи воду дмуть — лихо буде…

«Лихо буде»,— бубонить бубон на весь куток та до скрипки прислухається.

— За земельку — долі не буде,— плаче-тужить скрипка з цимбалами і змішує цей плач з п’яними піснями весільними…

 

— Зустрічай, мати, зятя в хату!..

— Треба, сестро, треба!

— Ой яка хороша буде ніч: хмари через місяць котяться — на погоду! — промовила мати молодої та й задумалася, зажурилася.

А улицею, криком-зиком, весільний поїзд ішов… до молодої в хату, в прийми, за земельку…

1920