Львів наш славний

I. Князь Данило

Між горбів і по діброві
у хвилини світанкові
князь Данило-будівник
йде твердим широким кроком,
меч важкий і щит під боком,
гайвороння в небі крик.
Град споруджує столичний
воїн-князь і будівничий.
В честь свойого сина Льва
місто він назве. Відтоді
злине слава у народі —
русичів доба нова.
У моєму місті Львові
у хвилини світанкові
князь Данило-будівник
йде твердим широким кроком,
меч важкий і щит під боком.
Гайвороння в небі крик.
Що воно йому віщує?
Брязкіт зброї лицар чує
знов з чужинської землі.
До церковці Миколая
йде. А там, де бір сіяє,
крицю крешуть ковалі,
щоби край свій захистити,
щоб могли у ньому жити
і дорослі, і малі
русичі іспоконвіку,
поки плинуть наші ріки
від Карпат і до Дніпра.
Князь Данило — на сторожі,
нищить зграї зловорожі
в ім’я спокою, добра.

II. Лицар Іван Підкова

У моєму місті Львові
з бронзи пам’ятник Підкові
в центрі міста. Мов живий,
лицар нам глядить у вічі,
ніби тільки з битви-січі
вийшов на майдан старий.
Запорізька Січ, гетьмани
знали Йвана. Молдаванин
родом був Підкова Йван.
Із турецькою ордою
він не раз ставав до бою,
помирав не раз від ран.
Та не вмер. Князем Молдови
став козак бритоголовий.
Чом у Львові він стоїть?
Шляхтичі його спіймали,
в Львові голову відтяли.
В них була до нього їдь,
бо боровся за свободу
свого й нашого народу.
З нами він — ще з тих століть.