Було колись

Няньці Кароліні Барр Міссісіпі (1840—1940), яка народилася в рабстві й була щиро й безмежно віддана моїй родині і опромінила моє дитинство незмірною відданістю й любов’ю

І

Історія ця така давня, що причетним до неї, та й то не як її учасник, а як малолітній свідок, був навіть не сам Айзек Маккаслін, він же «дядько Айк», — удівець, який половині округи доводився дядьком і жодній душі не доводився батьком, який уже розміняв восьмий десяток і був ближче до дев’ятого, ніж признавався, — а його старший родич Маккаслін Едмондс, онук сестри Айзекового батька і, хоч і по жіночій лінії, а проте, спадкоємець і своєю чергою спадкодавець того, що, на думку багатьох як за тодішніх, так і за теперішніх часів, мало належати Айзекові, оскільки то на його прізвище виписано перший покупчий лист на цю землю після того, як її відступили індіанці, і то його ім’я ще й досі подибується там серед потомків невільників його діда. Але Айзек був іншої думки: вже двадцять років як повдовілий, він, коли й мав у своєму житті яку власність, — не рахуючи того, що міг одягти на себе й перенести за раз у руках та кишенях, — то це вузьку залізну розкладачку з заяложеним благеньким матрацом, потрібну йому, коли він виїздив у лісовий табір полювати на оленів та ведмедів, чи рибалити, чи просто з любові до лісу; жодної нерухомості він ніколи не посідав ані прагнув посідати, бо земля нічия, вона належить усім, як світло, повітря і погода; жив Айзек у Джефферсоні, все в тому самому скромному дерев’яному будиночку, і хоч то був весільний подарунок його тестя і пізніше дружина на смертній постелі заповіла йому той будиночок, а він удав, ніби мовчки згоджується прийняти відписане, щоб збадьорити її, дати їй відійти у мирі, — незважаючи на все те, він зовсім не вважав той будиночок за свій власний, незалежно від волі вмирущої, духівниці, права на відумерщину чи ще там чогось, і коли й зберігав його, то тільки для жінчиної сестри та її дітей, що жили з ним із часу його вдівства, сам задовольняючись однією кімнатою так само, як за життя дружини, і так само, як дружина за свого життя або та своячка і кожне з її дітей до кінця його життя і опісля.

Історія ця відбувалася не за його участю і навіть не за його пам’яті; він тільки чув про неї з уст тітчиного онука Маккасліна, що народився 1850 року, тобто за шістнадцять років до появи Айзека на світ, і був для нього, одинака, народженого, коли його батькові було вже сімдесят, скоріше братом, ба навіть батьком, ніж небожем, — історія минулих часів, минулих днів.